Розділ 21. Стас.

Стас.

Інколи мені здається, що доля з мене глузує. Втративши роботу у ресторані, подумав, що все… більше з Юлькою не побачусь. Дівчина може прийти у «Білу Мушлю», але більше не знайде колишнього кавалера.

Душа боліла від усвідомлення цього, але разом з тим розумів: так буде краще.

В першу чергу для самої дівчини.

Якщо я кохаю її, то повинен думати не про власне его, а про неї…

Юлія щаслива без мене, не варто втручатися в ідеальне життя і намагатися повернути минуле.

Його вже не повернеш.

Саме тому, трохи не впав, коли заявився на поріг квартири екс-подруги. Звісно, тільки я міг натрапити на подібне замовлення.

Юля виглядала неймовірно. У красивій сукні, у туфлях на високих підборах, з нафарбованим личком.

Їй ніколи не потрібно було багато косметики. Дівчина виглядала настільки красивою у будь-якому образі, що дух захоплювало.

Але ж я знаю… знаю, що так вдягнулася не для мене. Не для мене сяють її прекрасні очі, усміхаються рожеві вуста.

Узагалі не для мене, неймовірно струменіє довге волосся…

То все для франта Євгена. Скільки б собі не повторював, що така вродлива та ефектна дівчина не для мене, що Євген її повністю заслуговує, легше не ставало.

Вкотре повівся як остання наволоч. Практично нагрубив (враховуючи, що Юлія не просто колишня дівчина, а моя клієнтка), відмовився від чайових.

Щодо останнього, не шкодую. Мені не потрібні гроші від Юлії, нічого не потрібно. Забути б її хотілося, тільки б більше не страждати.

Після того випадку, вкотре сподівався, що то була остання наша зустріч.

Коли оператор сказала, що я повинен доставити замовлення на ту ж адресу, сказав, що не зроблю того.

Заявив, що мені не зручно, їхати далеко та й узагалі, з тим районом міста у мене погані асоціації.

-  Стасе, не дурій, - відказала операторка, - ти працюєш недовго, але вже встиг завоювати гарну репутацію. Тому не псуй те, що зумів здобути.

-  Я не поїду туди, - вперто повторюю, - хоч звільніть мене.

Тут я, звісно, лукавлю. Втратити роботу не дуже хочеться. Точніше, дуже не хочеться. Пощастило, зумів знайти місце досить швидко.

Наступного разу все може скластися інакше.

Проте краще так, ніж відчувати біль від зустрічі з Юлею. Дивитися на прекрасну дівчину і знати, що вже ніколи не судилося бути разом.

-  Зараз же бери замовлення і їдь куди наказано, - суворо говорить дівчина, - чи мені з начальством зв’язатися?

Не відповідаю, реально не знаю, що сказати. Чому так не щастить? Варто влаштуватися на роботу, як якась лажа стається.

Юльці мало того, як вона знущалася з мене? Мало принесла болю? Тоді чому продовжує це робити?

-  Стасе, прошу тебе, - продовжує операторка, - якщо шеф розлютиться, то дістанеться усій зміні. Ти цього хочеш?

Зітхаю, бо підвести інших дійсно не прагне. Може надаю забагато уваги звичайній події? Подумаєш, всього лише зустрівся з колишньою дівчиною. Подібне інколи трапляється…

Те, що досі не здатен її забути, викинути з думок, то вже мої проблеми.

Інші не повинні через це страждати, тому варто взяти себе у руки.

-  Добре, - неохоче відказую, - я відвезу замовлення. Але, будь-ласка, постарайся більше туди не відправляти.

Дівчина знизує плечами.

-  Якби ж то від мене залежало. Клієнтка дуже наполягала, щоб замовлення привіз саме ти. Не знаю, чим зачаровуєш жінок, але факт залишається фактом.

Чудово, отже Юля ще й наполягає на тому, на тому щоб я привозив замовлення. Скоріше за все, хочеться продовжуватися розважатися.

Спостерігати за тим, як простак, якого вона колись відшила, мліє в її присутності.

Яка скажеш! Замовлення доставлю, але не буде тобі задоволення від цього.

Годі з мене страждань.

Незважаючи на подібні переконання зараз сиджу у вітальні Юліної квартири. Дівчина зуміла затягнути до себе для розмови.

Цікаво, Євген про це знає?

Чому не охороняє дорогоцінну кохану?

Сидячи на самому краєчку дивану, запитальне дивлюся не дівчину. Все ж таки, трохи цікавить, навіщо так наполягла на тому, щоб поговорити зі мною.

Юля сіла навпроти. Вся така неймовірно красива, бездоганна… не моя.

Деякий час дівчина мовчить, потім тихо запитує:

-  Хочеш кави? Я можу приготувати.

-  Дякую, але ні. Мені потрібно повертатися до роботи, буду вдячний, якщо не станеш затримувати.

-  Я ж сказала, що оплачу твій день.

-  Бачу, нестачі у коштах не маєш. Коханець спонсорує?

Сказавши, одразу пожалкував. Ну що я кажу? Яке моє діло і чому дозволяю собі більше ніж маю право?