Розділ 19. Юліана.

-  Юліано, сьогодні я проводив консультацію, - висмикує до реальності голос Євгена, - потрібно було обговорити деталі навчальної програми.

-  Улітку? Під час канікул?

Молодий чоловік поглянув на мене з певним осудом. Наче хоче сказати «ну чого причепилася»?

-  Кохана, робота в університеті не завершується із навчальним роком. Я почав будувати кар’єру не так давно. Не дивно, що проявляю наполегливість. Коли припиниш байдики бити і станеш робити щось корисне, зрозумієш.

Отже, я байдикую… може і так. Куди мені до вічно зайнятого і працьовитого викладача?

-  Знаю, Євгене. Мабуть, я дійсно невчасно приїхала.

Олександра (чи то Саша) ввічливо киває, потім ставить ще кілька питань Євгену про якийсь предмет. Після чого (знову, до нудотності ввічливо) звертається до обох:

-  Мені час йти. Юліано, була рада познайомитися ще раз. Євгене Дмитровичу, все, що ви казали, прийму до уваги.

-  Ти моя найкраща студентка, Сашо, - серйозно відказує чоловік, - покладаю надії. Не підведи сподівань.

-  Ні в якому разі. Бувайте.

-  До зустрічі.

Дівчина швидко пішла до зупинки, а ми з бойфрендом залишилися наодинці.

-  Євгене, - кажу зніяковіло дивлячись на хлопця, - я на машині. Відвезти додому? Чи ти свій автомобіль узяв?

-  Думав замовити таксі, але коли так, то відвези. Потрібно практикуватися, а не марно витрачати час.

Євген ніколи не витрачає час марно.

Пішли до машини, і під час дороги переконую себе, що все добре. Що я відчуваю? Ревнощі? Начебто, ні.

Якийсь неприємний осад. Наче… я зайва у житті Євгена, а він зайвий у моєму житті. Неправильно все це, ми ж майбутнє подружжя.

-  Чого замовкла? - запитує Євген.

-  Задумалася, - коротко відказую.

-  Про що саме?

-  Нічого особливого.

Євген відкривши дверцята автомобілю, сідає у салон.

-  Тоді я скажу, що думаю. Юліано, ніколи не приїзди до мене на роботу, не попередивши. Взагалі у нас не повинно бути зустрічей, яких не планували.

Я повернулася до нього, відчуваючи, як всередині щось кольнуло.

-  Чому Женя…

-  Як ти сказала?

-   Євгене. Я твоя дівчина. Збиралася з тобою побачитися. Це нормальне бажання для пари.

Чоловік простягнувши руку, торкається мого локону. На правильних вустах виникає щось на подобі усмішки.

- Красуне, дорослішай. У світі має панувати порядок. Якщо робити тільки так як хочеться, ніякої дисципліни не буде.

-  Хіба це важливо?

-   Це дуже важливо. Постався із повагою до мого прохання.

Голос звучить категорично, знаю, що сперечатися з коханим не має сенсу. Та й навіщо? Якщо не хоче мене бачити на роботі, не стану нав’язуватися.

-  Добре, - кажу, змушуючи себе усміхнутися, - я поважаю твоє бачення і більше не припущуся подібних помилок.

Тепер Євген усміхнувся по-справжньому. Великі очі спалахнули вдячністю, засяяли наче зорі.

Який він вродливий у такі моменти. Як же мені пощастило з другою половинкою.

Мабуть…

-  Розумниця моя, - лагідно сказав він, - йди до мене.

Взявши моє обличчя у долоні, цілує обережно і турботливо. У відповідь кладу руки йому на плечі…

Дуже романтична мить, про яку мріє кожна дівчина. У мене у житті все прекрасно.

Я щаслива. Не потрібно шукати підступ там, де його немає.

-  Поїхали, - прошепотів Євген, - ще не їздив із тобою. Хочу оцінити, як водиш машину. Впевнений, що здивуєш у позитивний бік.

Киваю та заводжу двигун. Не варто хвилюватися, потрібно все зробити досконало. Щоб Євген та Валерія залишилися мною задоволені.

Пригадується, як вирішили зі Стасом спробувати пиво. Придбали одну пляшку на двох. Хлопець незграбно відкрив і напій облив нас обох.

Мокрі були як хлющі. Голосно сміялися, показуючи одне на одного.

Мені не доводилося переконувати себе, що я щаслива.

Бо я була щасливою.

Все те залишилося у минулому. Євген правильно каже: потрібно нести відповідальність за те, що робиш у житті.

Крім позитивних емоцій ще варто враховувати роботу, очікування рідних та статус у суспільстві. Тільки так доведу, що чогось варта.

Приїхавши додому, відчуваю незвичну втому. Здається, звичайна зустріч із коханим вимотала.

Узагалі, якийсь дивний день… хоча, знову-таки, начебто нічого не сталося. Але постійно перед очима та зустріч з університету.

Та сіра мишка в окулярах та притиснутими до грудей книжками.