Розділ 18. Юліана.

Я зупинила машину неподалік від навчального закладу, і ще кілька секунд  сиділа за кермом. Треба трошки прийти до тями.

Не вірю, що я це зробила. Тобто, вперше, приїхала до університету  сама на машині. Пару місяців тому, отримала права, але до цього не наважувалася сісти за кермо. Хіба що неподалік від дому від’їхати, не більше.

Валерія вмовила продовжувати практикуватися на дорозі. Сказала, що це знадобиться у житті.

«Жінка  повинна вміти все сама, але ні в якому разі не показувати це чоловіку. Нехай він думає, що ти залежиш від нього. І тоді зможеш крутити ним як забажаєш».

Сестра ніяк не може второпати, що я не маю бажання кимось крутити. Старша сестра права в одному: вміти водити автомобіль важливо. Чим більше навичок маєш у сучасному світі, тим краще.

До речі, приїхала на машині Валерії. Сестричка обіцяла подарувати мені власну на наступний день народження.

Яка вона, все-таки, щедра.

Навколо панує незвична тиша. Справжній літній вайб.

Зараз канікули, дехто зі студентів працює, інші насолоджуються життям.

В університеті не повинно бути людей, але Євген заздалегідь повідомив про лекцію, яку вестиме.

І хоча мене це трохи дивує… Євгену краще знати, що там у нього на роботі. Коханий завжди вражав відповідальністю і професійним підходом до справи. Інколи міг годинами говорити про університет та про речі, які були мені незрозумілими.

Не цікавили… хоча заради другої половинки готова потерпіти.

Взявши сумочку, виходжу з машини, прямую до входу. Євген не знає, що я приїхала, ми не домовлялися.

Але хочу зробити йому сюрприз. Від мене також має виходити ініціатива. Можливо, тоді, менше думатиму про Стаса.

Майже дісталася до сходів, як двері закладу відчинилися і я побачила Євгена.

Вийшов на вулицю, величний і серйозний як завжди. Його струнка постать наче сяє у променях літнього сонця.

Одразу за ним вийшла дівчина.

Я зупинилася, придивляючись, намагаючись зрозуміти, чи знаю її.

Білявка виглядає досить мило. Аж ніяк не ефектно.

Така собі сіра мишка, яка знає своє місце в останньому ряду і не намагається вийти наперед.

Невисокого зросту, струнка (я б сказала, худенька), волосся зібране в акуратний хвіст.

На обличчі окуляри у тонкій оправі. Вдягнена у блузку та спідницю до коліна, макіяж такий природній, що здається, наче узагалі не фарбувалася.

Виглядає типовою, правильною студенткою. Яка днями гризе граніт науки і тягне руку при першому ж запитанні викладача.

Придивившись уважніше, раптом розумію, що впізнаю дівчину.

Ми ж колись вчилися разом, в одній групі. Тиха та скромна, вона була майже непомітною для інших. Здається, навіть друзів не мала, не кажучи про хлопця.

В обнімку з книжками та конспектами ходила.

Потім взяла академічну відпустку і це стало причиною того, що довелося залишитися на другий рік.

Так! І що ця недокраля робить поруч з моїм  Євгеном?

Десь всередині кольнули ревнощі, від чого навіть сповільнила кроки.

Коханий щось їй говорив, вона, слухаючи, усміхалася. Пару разів поправила окуляри… це вона так кокетує?

Не може цього бути…

Тоді чому Євген також усміхається цій мишці? І чому мені це все менше подобається?

«Що з тобою? Євген викладач, а поруч його студентка. Що тут дивного? Скоріше за все, про навчання говорять. Але чому тоді вийшли разом? Чи в його обов’язки входить проводжати цю «ботанку»?

За весь час що зустрічаємося, ні разу про неї  не розповів.

«Ти нічого не знаєш, - нагадала собі, - не роби передчасних висновків».

У цей момент, Євген повернув голову і помітив мене. Себто свою наречену.

Вперше за весь час помітила на його обличчі розгубленість. В принципі, очікувано, я ж не попередила, що приїду.

Викладач в усьому полюбляє порядок.

Молодий  чоловік кілька митей просто дивився на мене. Потім розгубленість на вродливому обличчі змінюється роздратуванням.

Виходить, то я його роздратувала.

-  Юліано, ти що тут робиш? Чому не попередила, що приїдеш?

Гарне вітання, нічого не скажеш.

-  Хотіла зробити сюрприз. Думала, тобі буде приємно.

-  Сюрприз? Ми діти з тобою чи що? Дорослішай і кидай свої сентиментальні штучки.

-  Добре, - коротко відказала я.

Він зітхнув, наче дуже втомився. Провів долонею по волоссю, зробивши це дуже граційно.

Дівчина стояла поруч, тиха як мишка (щось у мене єдина асоціація щодо неї) притискаючи до грудей книжку та пару зошитів.

Їй також ніяково через зустріч. Я узагалі не в тему виникла на горизонті.