Розділ 15. Юліана.

Побачення з Євгеном вдалося… начебто.

Саме так думала, коли виходили з кінотеатру, в якому дивилися романтичну комедію.

Євген не випускав мою руку зі своєї, а я притискала до грудей величезний квітковий букет, який він приніс під час зустрічі.

Неймовірно красиві рожеві троянди. Їх виявилося стільки, що навіть не наважилася підрахувати. Звісно, не насмілилася спитати, скільки коштує така краса.

Валерія не стала б ставити таких запитань. Жінку не повинно хвилювати яку кількість коштів вкладає у неї чоловік.

Ловлю себе на тому, що усміхаюся, дивлячись на троянди. У моєму житті все йде таким чином, як і має бути.

Похід у кіно на романтичний фільм. Розкішні квіти.

Прогулянка парком у сутінках.

Красивий та успішний чоловік поруч. Який тримає мою долоню у своїй.

Стоїть настільки чудова погода, що здається, наче вирішила нам підіграти. Денна спека вже відступила, дерева тихо шуміли над нами. Доріжка щедре освітлена ліхтарями.

Кожна дівчина мріяла б опинитися на моєму місці. І це чудово…

Стас ніколи б не зумів подарувати мені такий букет. Пригадую, як цей простак приніс на побачення букет кульбабок, які зібрав по дорозі. Ніяковіючи, подарував їх мені…

Якими яскравими були ті квіти. Нагадували маленькі сонечки, наче сміялися і піднімали настрій.

Ще тоді метелик підлетів і сів на ці квіти. Я усміхнулася і попрохала Стаса сфотографувати…

«Та про що ти думає? Зовсім дах поїхав чи що»? - різко обриваю спогади.

-   Сподобався фільм? Поділишся враженнями? - запитав хлопець.

На мить задумуюся, як відповісти. Фільм начебто хороший, але не скажу, що сильно зачепив.

-  Непоганий, але героїня трохи дратувала. Нерішуча.

-  Як на мене, з нею все в порядку, - заперечив Євген, - поводиться як справжня жінка. Сучасні дівчата думають, що повинні всюди проявляти ініціативу. Забуваючи, хто головний. Світ належить чоловікам.

-  Мабуть…

Ще кілька метрів пройшли з ним мовчки. Поглянувши на бойфренда, бачу, що усміхається.

Я також усміхнулася. І все…

Дивно це якось. Наче намагаємося усмішками заповнити незручні паузи.

-  Ти ходиш часто у кіно?

-  Тільки з тобою, - відповідаю і тут же ставлю зустрічне питання, - у тебе як з цим? Студентки не тягнуть на фільми?

-  Тягнуть, - спокійно відказує Євген, - але я не погоджуюся.

-   Дивися, ревнуватиму, - починаю сміятися, хоча всередині відчуваю недолугість ситуації.

-  Даремно, - Євген дивиться на мене, на вустах немає і тіні усмішки, - ні одна із студенток не здатна зрівнятися з тобою. Я не беру каміння, коли поруч діамант.

Усміхаюся, кокетливе опускаю очі, знаючи, що це подобається Євгену. У мене довгі вії, наче в ляльки. Чоловіку подобається ними милуватися.

Пригадую чергову пораду Валерії. «Жінка повинна бути не тільки вродливою, доглянутою, але і цікавою».

Я намагаюся. Справді намагаюся зробити так, щоб було про що поговорити з Євгеном. Разом з тим постає питання: чому узагалі повинна думати про що говорити зі своїм хлопцем?

Для кого я повинна бути цікавою? Для нього? Для себе? Для людей, що проходять повз і взагалі нами не цікавляться?

Знову йдемо мовчки, вже починаю звикати до цього. Євген легко стискає мою долоню, я відповідаю на рукостискання.

Почуваюся спокійною, знаю, що все роблю правильно. Тільки от радості немає… може це нормально?

Не обов’язково ж гиготіти наче дурненька. Сяяти від щастя… як це було зі Стасом. Без жодної причини почуватися королевою. Знаючи, що ти одна в серці хлопця, який знаходиться поруч.

І від цієї присутності серце колотиться, грає адреналін, почуття розмальовують світ у кольори веселки.

Треба зосередитися на Євгені. Саме він мій хлопець, наречений. Може, чоловіком стане.

Хоча чому «може»? Звідки сумніви? Я здатна звабити будь-якого чоловіка! Євген не знайде кращої за мене. Сам казав декілька разів.

Це Стас якийсь не такий! З ним завжди було складно.

-  Про що задумалася? - питання Євгена повертає до реальності.

Я піднімаю очі.

-  Практично ні про що. Дякую за гарний вечір.

Євген усміхається і ця усмішка виглядає такою чарівною у світлі ліхтарів.

-  Будь-ласка, Юліано. Така красуня, як ти, заслуговує на чудовий вечір. У нас з тобою буде ще безліч таких вечорів.

Знову пішли далі, я поглянула на наші руки. На те, як його сильні і витончені пальці переплітаються з моїми.

Це виглядає так красиво, романтичне. Наче про нас самих знімають фільм.

Тільки говорити, здається немає про що. Так офіційна підтримка розмови, тому що так треба.