Розділ 13. Юліана.

-  Коли побачення? - запитує сестра, у той час, як я, відклавши телефон, фарбую вії.

-  Сьогодні о сьомій вечора, - кажу, перевіряючи чи не перестаралася з тушшю.

-  Куди йдете?

-  У кінотеатр на двох. Євген замовив приватну кімнату у кінотеатрі, де крім нас нікого не буде.

-  Що ж… не так погано. Міг би і краще постаратися, але що візьмеш з сучасних чоловіків. Їм постійно потрібно нагадувати, що жінку варто завойовувати. Тримай його на повідку.

-  Як саме, Валері? - не можу стриматися від роздратування, - Євген – не декоративна собачка.

-  Маю на увазі не у прямому сенсі, - сухо говорить сестра, - але коли хочеш, сприймай буквально. Тобі ще заміж виходити, родину створювати, дітей народжувати. Євген повинен розуміти наскільки йому пощастило, що поруч із ним така красуня і розумниця. Чоловік повинен постійно ставати кращим, боротися за тебе. До речі, можеш завести «кращого друга», щоб Євген ревнував. Але не перестарайся…

-  Оце вже ні, - твердо відказую, -Валерія, гратися з почуттями Євгена не збираюся. Сестричко, вибач, але потрібно ще деякі справи зробити. Бувай.

Інколи Валерію заносить, слухати старшу сестру нестерпно.

Через десять хвилин, стоячи перед дзеркалом, мимохіть згадалася наша розмова. Коротше, сильні світу цього, повинні бачити у красунях цінні призи…

Боятися втратити і робити все можливе, щоб такого не сталося.

Хоча було б непогано довести це самій собі. Євген дійсно заслуговує, щоб поруч знаходилася справжня красуня. І цією красунею являюся я.

Саме тому вибирала сукню майже годину, аж сама почала дратуватися від цього. Перша не пройшла перевірку, бо виглядала занадто простою. Інша здалася занадто відвертою, третя…

На біса мені стільки суконь? Я що Марія-Антуанетта – королева французька?

Ні-ні! Я міцно тримаюся за голову і мене це влаштовує.

Нарешті вибрала вбрання темно-синього кольору, який мені пасує. Волосся залишила розпущеним, макіяж зробила трохи більш яскравим ніж зазвичай.

Навіть довелося двічі перемальовувати стрілки.

Покрутившись перед дзеркалом, дійшла висновку, що виглядаю непогано. Євген точно оцінить і буде у захваті.

Я ж зможу потім сестрі розповісти, що досягла мети і вкотре звела з розуму розкішного чоловіка.

-  Нікуди він від мене не дінеться, я своє діло знаю, - промовила вголос.

«Цікаво, щоб сказав Стас, якби мене побачив…».

Думка промайнула так блискавично, що відскочила від дзеркала. Якого пригадала Стаса?

Потрібно думати про Євгена. Нехай побачивши, переконається, наскільки йому пощастило.

Досить думати про Стаса, краще погляну на годинник. Скільки там залишається до побачення?

Взявши телефон, поглянула на час… і застигла.

Чотири години. До побачення з Євгеном ще цілих чотири години.

«Юліано, ти геній, - не без іронії подумала, - що тепер робитимеш»?

Питання слушне, адже вже встигла нафарбуватися, вдягнутися і повністю готова до виходу.

Тепер залишаться тільки сидіти і чекати…

Не знаючи чим себе зайняти, пішла до кухні, відкрила холодильник. Без особливого здивування зрозуміла, що він майже пустий.

Власне  я тому і замовила доставку продуктів.

Завібрував телефон, відволікаючи від думок. Схопивши гаджет, побачила напис: «Кур’єр буде через кілька хвилин».

Що ж, чудово! Буде чим себе зайняти, хоча б на деякий час.

Коли подзвонили у двері, схопилася з місця і помчала до дверей. Навіть не стала дивитися у вічко, одразу відкрила.

-  Добрий день. Доставка…

Хлопець у формі кур’єра, не договоривши, завмирає. Так само завмираю я…

Кілька секунд мовчимо, просто розглядаючи одне одного. Волосся Стаса злегка розкуйовджене, на обличчі легка щетина.

Яка дуже йому пасує, надає мужності.

Я стою перед ним при повному параді. У красивій сукні, нафарбована, на високій шпильці та з укладеним волоссям.

Тобто у тому образі, який повинен вразити Євгена.

Але мене побачив Стас.

Чомусь це не засмучує, а скоріше викликає почуття азарту. Помічаю погляд Стаса, в якому явно спалахує захоплення. Молодий чоловік у захваті від того,  як я виглядаю.

Від цього згадуються наші вечірні прогулянки. Весняними вечорами гуляли парком, тримаючи за руки. Зупинялися під світлом ліхтаря, щоб поглянути на супутника. Подарувати поцілунок…

Як Стас тоді дивився на мене…

Так, як може дивитися чоловік на жінку, яку безмежно кохає.

Я мліла від того погляду, готова була кричати від щастя. Розповісти усьому світові, що ось ми разом.

Ми кохаємо одне одного. Нехай всі інші заздрять нашому щастю.