Розділ 12. Стас.

Стас.

Кліпаю очима, дивлячись на адміністратора. Все ще сподіваюся, що ситуація налагодиться і начальник не гніватиметься.

-  Послухай, ви не так зрозуміли. Так сталося, що по дорозі…

-  Приятелю, - фамільярно каже Матвій Андрійович, - ти заявився, на роботу весь брудний, тримаючи на руках такого ж брудного кота… до речі, чому він досі тут? Викинь цю тварину.

-  Не смійте так говорити про нього, - різко відказую, - послухайте, я знайшов його у розритій траншеї. Кіт потрапив туди і не міг вибратися. Як можна пройти повз? Це ж узагалі серця повинно не бути.

Судячи з виразу Андрія Матвійовича, саме так би він і вчинив.

-  Мені довелося вниз спускатися. Тому бруд і запізнення, це все…

Кажу настільки швидко, що навіть ковтаю слова.

-  Я винен, знаю. Запізнився на роботу. Але ж кіт міг загинути.

-  І що?

Питання, яке завжди вганяло у ступор. Як можна відповісти на подібне? Крім «і нічого».

Через кілька секунд тиші, начальник важко зітхає. Наче йому на плечі скелю поклали.

-  Стасе… ти не розумієш елементарного. Ресторан «Біла мушля» то заклад високого рівня. Сюди приходять багаті клієнти. Які не повинні бачити забрудненого офіціанта, який тримає на руках блохастого…

Зціплюю зуби, щоб не послати чоловіка якомога далі. Чи може варто ризикнути і біс з нею, з роботою?

Іншу знайду. Парубки на побігеньках завжди у ціні.

-  Не вперше тобі роблять зауваження. Ти хороший хлопець, не сперечаюся…

Мовчу, знаючи, що далі має прозвучати те кляте «але».

-  Але тобі потрібно стати більш дорослим. Відповідальним.

Кіт у цей момент тихенько потерся головою об мою руку, наче підтримуючи. Здається, знає, що все це коїться через нього.

-  Можеш бути вільним на сьогодні, - втомленим голосом промовив Матвій.

Виходить, що реально втомився від мене…

-  Тобто…

- Тебе звільнено, - різко відказує чоловік, - будь-ласка, не затримуйся тут. І забери нарешті кота. Тваринам не можна до нашого ресторану.

У кишені залишилося не більше ніж кілька сотень гривень. Невже цього місяця мамі доведеться їжу купувати?

Не сказавши ні слова, притискаю кота до себе міцніше. Той протестуюче нявкнув, натякаючи, що не полюбляє міцних обіймів.

-  Я вас зрозумів, - тільки й відказав.

Слова тут зайві та й не вперше з роботи вилітати. Навіть не попрощавшись, мовчки виходжу з кабінету.

Ресторан живе своїм життям, кипить робота, колеги (точніше, вже колишні колеги) щось голосно обговорюють, сперечаються.

Гості сміються за столиками, чекаючи на замовлення. Тільки мене це вже не стосувалося.

Хотів попрощатися з Аліною, але сьогодні не її зміна.

Не думав, що настільки жалкуватиму за цією роботою. Тут я зустрів Юлю після чотирьох років розлуки. Зумів знову поглянути на неї, крадькома помилуватися ніжним обличчям, великими очима.

Переконатися, що у неї все у житті добре, на відміну від мене.

Повільно виходжу на двір, бачу, що дощ майже припинився. Та яка тепер різниця, поспішати вже не має куди.

Дивлюся угору, на сіре небо, завішене сірими хмарами.

-  Юля правильно вчинила, що покинула такого невдаху як я. Тільки навіщо я досі її кохаю? Сенсу ж ніякого…

У цей момент, кіт піднявши мордочку, пильно поглянув на мене. Вимагав уваги чи просто хотів підтримати.

Я ж у відповідь гірко посміхнувся. Зустріч з рудим бешкетником – найкраще, що сталося зі мною сьогодні.

Варте воно було того, щоб втратити роботу? Не знаю…але тепер я офіційно безробітний.

Кіт нявкнув, наче запитуючи «що далі? Я можу залишитися з тобою»?

Готовий заприсягнутися, що саме це кота і цікавить. Чи не покину після того, як той став причиною звільнення з роботи.

-  Малий, після всіх тих пригод, що пережила впродовж дня, вже не маємо вибору. Доведеться терпіти одне одного.

Кіт дивиться з розумінням, а я роздумую над тим, яке ім’я йому дати.

-  То як тебе назвати, малий? До речі, щось я зголоднів. Навіть не поснідав. Зараз би бутерброд з сиром чеддер.

Втративши роботу, довго не зможу купувати чеддер.

Поглянувши на кота, ще раз побачивши його руду шубку, несподівано розумію, яке ім’я йому підходить.

-  Слухай, так тебе і назву. Чеддер. Може це і дивне ім’я для кота, але кому яке діло?

Перехопивши вже свого домашнього улюбленця, бадьоро йду до автобусної зупинки. Настрій став кращим. Втратив роботу, але знайшов кота. Може і сумнівна знахідка, але все таки… відчуваю, що радий  цьому.

Цікаво, якби відреагувала Юля на всю цю ситуацію. Моя б колишня дівчина підтримала, сказала, що зробив все правильно.