Розділ 11. Стас.

Переступивши повалений бар’єр з пластику, обережно спустився вниз. Після дощу, глина розкисла  так, що ноги починають ковзати.

-  Тихо, малий. Я не ворог.

До наляканої тваринки залишається якихось два метри, але тут, помітивши мене, кіт шаснув ще далі, тримаючись біля стіни.

-  То чого ти боїшся? - у голосі промайнуло роздратування, - я тебе не з’їм. Хоча знаєш… якщо грошей не буде зовсім, то хто знає, на що доведеться піти.

Зробив ще один крок, сподіваючись, що котофей вирішить довіритися і хоча б не стане більше тікати.

Але тут нога зрадницьки поїхала…

-  Твою ж…

Не втримавши рівноваги, я гепнувся у багнюку, бризки якої розлетілися у різні боки.

-  Халепа!!!

Джинсова тканина миттєво покрилася мокрою глиною, а рукам футболки також забруднився. Спершись долонею об землю, покриваю грязюкою ще й руку. Ну повний комплект.

Та я тепер просто красунчик і готовий зустрічати гостей у ресторані. Начальство точно похвалить новий імідж.

Увесь цей час кіт пильно спостерігає за мною, ніби вирішує, чи варто довіряти такому незграбному невдасі.

Який забрався до ями і влаштував справжній цирк.

-  Слухай, коте, не будемо далі ускладнювати життя одне одному, добре?

Присівши навпочіпки, простягнув коту руку.

-  Підходь. Будь-ласка, малий. Ми ж не будемо тут добу сидіти.

Кіт не ворухнувся, ще й позіхнув, наче нудно стало. Але потім, обережно зробив крок у мій бік, потім ще один.

Коли рудий підійшов достатньо близько, зумів його схопити. Від чого той обурено занявчав, навіть смикнувся. Але відчувши тепло мого тіла, затихнув.

Бідолаха замерз, незважаючи на літо…

-  Не бійся, я не скривджу тебе. Став би заради цього лізти в яму.

Притиснувши рудого до грудей, почав вибиратися на гору. Дощ не припинявся, підніматися виявилося ще складніше, ніж спускатися. Взуття загрузало у мокрій глині, кілька разів трохи не полетіли назад до ями.

Все ж таки вдалося дістатися до краю, щоб, нарешті, вилізти на тротуар.

Поставив кота на сухіший клаптик землі, але той не поспішав відходити. Натомість потерся боком об мою ногу.

Там, де найбільше прилипнуло грязюки.

-  Я також радий знайомству, - відказав не дуже бадьорим голосом.

Поглянув на себе…

Брудні джинси та футболка, наскрізь мокре волосся. У кросівках повно води…

Як результат, тепер я точно запізнився. Єдиний позитивний момент, так це те, що поспішати більше немає сенсу.

Поглянув на рудого, який так довірливо тулиться до моїх ніг. Здається, вже не збирається тікати.

-  Куди підеш? Ти, взагалі, чий?

Кіт кліпнувши очима, замуркотів наче маленький трактор. Я ж не перший, хто ходив цим провулком, але ніхто не звернув увагу на тварину, яка потребувала допомоги.

Люди, зосереджені на власних справах, навіть не думали помічати маленьку істоту…

-  Не можу я тебе тут залишити, малий.

Схилившись, обережно узяв кота на руки, а той не думає пручатися. Притискається мокрим, тремтячим тільцем, продовжуючи муркотіти.

-  Добре, візьму тебе з собою. А там далі, щось придумаємо.

Злегка притиснув до себе теплий клубочок.

-  Навіть не думай дряпатися.

Поглянувши вкотре на годинник (навіть не знаю, навіщо), розумію, що все. Скоріше за все, кінець мої кар’єрі офіціанта.

До ресторану, в якому працюю добрався бігом, практично увірвавшись до зали. Уявляю, як виглядав збоку: весь мокрий, брудний, джинси та футболка забруднені глиною.

Картина, а не хлопець.

Звідкіля виникає думка, що якби мене таким побачила Юля. Уявляю, з якою відразою відсахнулася. У неї ж хлопець франт, весь такий вишуканий. Для нього пролитий кетчуп – катастрофа, а що вже казати про бруд.

В обличчя вдарило тепле повітря, аромат кави та свіжих десертів.

Офіціанти, які сьогодні на зміні, одночасно обернулися до мене. Згоден, кумедне видовище, тільки не для мене.

-  Стасе, ти де був? У болото провалився, чи що? І хто це в тебе на руках? Кіт?

У відповідь тільки нервово посміхаюся:

-  Довго розповідати, вам буде нецікаво. Я пішов перевдягнуся.

Не встигаю зробити і кілька кроків, як холодний голос адміністратора змусив зупинитися.

-  Стасе! Хто б сумнівався. До мене у кабінет зайди. Негайно.

Всередині все наче обривається, розумію, що от і все…

Не сказавши ні слова, попрямував за начальником. Як тільки двері за нами зачинилися, настала тиша.