Розділ 4. Юліана

Коли машина паркується біля дому, відчуваю полегшення. Забагато на сьогодні вражень, і всі вони яскраві…

Хоча що такого сталося? Колишнього хлопця зустріла, з яким мала стосунки кілька місяців. Що з того?

-  Юліано, - порушує Євген тишу, - ти досі щось відчуваєш до Стаса?

Питання настільки вражає, що розвертаюся до хлопця:

-  Чому ти та вирішив? Хіба давала привід так думати?

-  Не даремно кажуть, що перше кохання не забувається.

-  Не було там ніякого кохання, - обурююся, - захопленість, не більше. Нам було вісімнадцять, Стас виявився незграбним романтиком. Знаєш, чим підчепив?

Євген пильно слухає, бажаючи дізнатися відповідь.

-  Він грав на гітарі, красиво співав. Навіть мріяв, що стане співаком. Я була тоді дурненькою і підтримувала ту мрію.

Молодий чоловік продовжує мовчати, напруга не сходить з мужнього обличчя:

-  Євгене, увімкни холодний розум, яким так пишаєшся. Поглянь на себе та на нього. Кого з вас вибере дівчина, якщо у неї є хоча б трохи здорового глузду.

Кажу все це палко, навіть занадто. Самій хочеться вірити у те, що промовляю.

-  Добре, - відказує Євген, - будемо вважати, що вечір вдався.

-  Вдався, - тихо погоджуюся, - Євгене, дякую за ресторан. Все було чудово.

-  Перепрошую, що сьогодні без квітів. Не встиг, - виправдовується Євген. Його великі, глибокі очі блищать у напівмороці салону.

-  Нічого, - тихо відказую, - тримай винагороду, коханий.

Подаюся до нього, він також тягнеться уперед. Цілуємося.

Поцілунку з Євгеном неймовірні. Стас завжди цілувався невміло…

«Знову ти про нього? Сидиш у дорогій машині, після ресторану з вродливим і забезпеченим хлопцем. І тобі у голову колишній лізе? Та нехай всьому тому грець».

-  Ти ж не запросиш мене додому? - шепоче Євген у перерві між поцілунками.

-  Ні, - так само тихо відказую, - ти ж не погодишся зайти?

-  Ні в якому разі. Батьки вважають, що у нас має все статися тільки після весілля.

-  Валерія також схильна так думати, - киваю, - тоді, добраніч.

Прощаємося, плануємо подальшу зустріч, я йду до парадного. Чоловік проводить поглядом, щоб переконатися, що я дісталася безпечного місця.

Стас не став би спостерігати з машини, він провів мене до самої квартири. І мовчки пішов, якби я сказала.

Це все потрібно обдумати. Зустріч із Стасом. За чотири роки, що не бачилися, перебувала у впевненості, що забула хлопця.

Виходить, що ні… принаймні не до кінця.

Судячи з усього за пройдені роки, успіху він не досяг. Працює офіціантом. Отже, вчинила правильно, коли тоді покинула.

Впевнена... принаймні була впевнена, до цього моменту…

Коротше, треба прийняти душ і спати.

Вмикаю світло і завмираю на місці. У кріслі навпроти, закинувши ногу на ногу, сидить Валерія.

Втомлено дивлюся на сестру. Аякже! Чомусь зовсім не дивуюся, що старша родичка заявилася до квартири, не спитавши дозволу і не дочекавшись запрошення.

Якби у квартирі був стілець, що крутиться, впевнена, вона б розвернулася на ньому у кращих традиціях лиходіїв з бойовиків.

-  Валері, привіт. Ти б хоч попередила, що приїдеш.

-  Чого б це? - різко відказує сестра, - цю квартиру я тобі купила. Маю право приїхати коли забажаю. Сподіваюся, моя молодша сестричка не настільки невдячна, щоб заперечувати очевидне.

-  Та що ти, - усміхаюся, - просто я б цукерок купила…

-  Може годі вже їсти? Ти тільки з ресторану, я на ніч, не дозволяю солодкого. Юліано, ти маєш завжди виглядати на всі сто. Тільки так зумієш утримати Євгена. Чоловіків цікавить тільки зовнішність, щоб вони там не розповідали про душу чи багатий внутрішній світ.

Все це чула не раз, встигла навіть вивчити. Валерія має більше життєвого досвіду, тому точно знає краще.

-  Розповідай як пройшло побачення, -  м’якшим голосом говорить Валерія.

Стою перед нею, наче школярка перед директором. В принципі, вона і є керівниця, хіба що керує не школою, а рекламним агентством.

-  Все чудово, - кажу, - посиділи у гарному ресторані, замовляли різні страви…

Розумію, що не здатна пригадати, що ми там узагалі замовили. Після того, як зрозуміла, що переді мною Стас, вже ні на що інше не звертала уваги.

-  Тоді де квіти? - запитує Валерія.

Питання вганяє у ступор, але ненадовго. Звикла до подібного.

-  Євген не встиг купити букет. Через особисті справи…

-  Які можуть бути справи важливіші за тебе? - суворо запитує сестра, - цей вчинок не прикрашає його як чоловіка. Змушує сумніватися, чи вірний вибір ти зробила.

-  Припини, - кажу лагідно, - сестричко, розумію, що хвилюєшся за мене, але то перебір.