Розділ 3. Юліана.

Чого я розхвилювалася поруч із ним? Подумаєш, зустріла перше кохання, яке було чотири роки тому.

Це звичайна буденна справа, ми могли б зустрітися навіть на вулиці. Привітатися або проігнорувати. Нічого не станеться, якщо просто поговоримо під світлом ліхтаря. Як колись…

Коли літніми ночами верталися з дискотеки, тримаючись за руку. Я знала тоді, що отримаю догану від батьків та сестри. Та коли Стас зупинявся і зупиняв мене, просив дозволу поцілувати, все переставало мати значення.

Хоча яка різниця? Все це у минулому.  Сестра і батьки тоді правильно сказали: він мені не пара.

Я заслуговую стильного, крутого хлопця. Такого як Євген.

-  Навіщо підійшла? - несподівано запитує Стас, - прослідкувати, чи не збирається офіціант втекти з ресторану? Щиро кажучи, бажання є, а от можливості… потрібні кошти на життя.

-  Не зовсім, - відказую, усміхнувшись, - можливо, хочу перевірити, чи не виносиш ти виделки із закладу.

Той одразу наїжачився:

-  Я чесна людина, Юлько. Тільки один раз пакетик цукру з собою забрав. І то випадково.

Не стримавшись, розсміялася. Своєю наївністю, щирістю, цей молодик завжди піднімав настрій. Нам ніколи не було нудно разом.

-  Як поживаєш? - знову ставлю питання, коли мовчання затягнулося.

Сама не знаю, чого стою тут і теревені справляю з колишнім бойфрендом. Я щаслива дівчина, в якої безліч інших справ. Кожен день неймовірно позитивний і наповнений подіями.

Хіба що ті події однакові і трохи набриднули.

-  Краще не буває, - відказує той.

-  Точніше? Представ повноцінну версію.

Той знизує плечами, потім відказує:

-  Після того, як ти мене покинула…

Смикаюся від цих слів, наче отримала ляпас. Сподівалася, що хлопець забув про це… хоча як тут забудеш?

Йому, бідоласі, тоді дісталося. Мені ж, явно, клепки не вистачало, загралася.

-  Вилетів з універу, - продовжує шатен, - і життя потекло одноманітно і стабільно. Тобто, коли постійно фігово, то також стабільність. Живу з мамою…

-  Досі? - не стримавшись, випалюю, і замовкаю, почервонівши.

Кинувши іронічний погляд, чоловік продовжує:

-  Досі! У тому самому будинку, із тою самою мамою. За рік вже третя робота. Офіціантом працюю недовго, повторюся: дякую, що не подали скаргу.

-  То Євген терплячий, - пояснюю, ніяково усміхнувшись, - він реально класний. Найкращий.

-  То що біля такого лузера забула? Йди до ідеального кавалера.

Здивовано розкриваю очі, не чекаючи подібної реакції. Стас, зніяковівши, говорить:

-  Пробач, щось я розійшовся. Тепер розкажи про себе.

Ну от і настав мій вихід. Я навіть випросталася, бо розповісти дійсно є про що.

-  Закінчила той самий університет. Вирішила літо погуляти, а потім піду працювати у компанію сестри.

-  Ти про Валерію?

Киваю. Стас із моєю старшою сестрою знайомий. Навіть краще, ніж йому б хотілося.

-  Мого хлопця ти бачив. Євген, викладає в університеті, багатий спадкоємець і…

«Щось ти розбазікалася, - зупиняю себе, - пригальмуй».

-  У вас все серйозно? - запитує молодий чоловік.

-  Так,  - невпевнено кажу, - ми з ним про весілля говорили, то, певне, наміри серйозні.

Знову западає тиша, потім, зітхнувши, промовляю:

-  Узагалі, я щаслива. Все у житті добре.

-  Воно і видно, - видає Стас.

Схаменувшись, хлопець швидко додає:

-  Вибач, я зараз як мудак повівся. То не моє діло.

-  Нічого, - тільки і відказую, не знаючи, що де додати.

Мабуть, цього вечора, незручна тиша наважилася мене переслідувати. Стас дивиться уважно, навіть занадто.

-  Юля, послухай…

-  Ти чого це її Юлею називаєш? - почулося неподалік нас.

Обертаємося і бачимо Євгена, який дивиться на нас. Я й забула, що, узагалі то, чекала, доки машину піджене.

Швидко підійшовши, бере мене за руку, дивиться на Стаса з осудом.

-  Шановний, ніяка вона не Юля. Мою дівчину звуть Юліана.

-  У чому різниця? - дивується темноволосий юнак.

-   Якщо ти не помічаєш елементарного… - починає кип’ятитися бойфренд.

-  Євгене, не потрібно, - м’яко кажу я.

Повертаюся до Стаса, щоб пояснити:

-  Я з Юлі вже виросла. Мене оточуючи звикли називати Юліаною.

-  Зрозуміло, - у голосі хлопця прозвучала ледь примітна іронія.

Настільки легка, що тільки я здатна її помітити. Занадто добре знаю колишнього залицяльника.