Розділ 2. Юліана.

-  Щось я не пригадую його серед своїх студентів, - каже Євген.

-  Ти не знав його, - погоджуюся, - Стаса відрахували на другому курсі. Ти став у нас викладати через місяць після того, як це сталося.

-  Зрозуміло. Відрахували. Тепер офіціант. Типовий невдаха.

-  З тобою точно не зрівняється, - підіграю.

Знову мовчання. Між нами інколи таке трапляється. Просто не знаємо, про що говорити з Євгеном.

Коли ж була зі Стасом, то в обох роти могли не закриватися. Ляпали, інколи таке, що на голову не налазило. Відчували себе щасливими…

«Чого ти минуле згадуєш? У тебе прекрасне сьогодення, а ти скиглиш».

Усміхаюся Євгену, той бере мою руку та цілує. Серце мліє.

Як же, все-таки, пощастило.

-  Кхм… ваше замовлення, - роздається поруч.

Практично відсмикую руку від Євгена. Червонію, наче мене спіймали на зраді.

Яка, до біса, зрада? Дозволила коханому руку поцілувати. Звичайна справа, як у всіх.

Стас стоїть, впевнено тримаючи тацю. Так само впевнено і рівно тримає спину, не роблячи жодних зайвих рухів.

Що ж! В деяких моментах по життю, Стаса варто похвалити. Може, коли хоче.

Та щось рано я зраділа…

-  Юля, я приніс найкращий шматок торту для тебе…

-  І чого це ти, парубче, так фамільярно звертаєшся до клієнтки? - ввічливо, але суворо запитує Євген.

Цього достатньо, щоб Стас втратив свою упевненість.

-  Вибачте, я не подумав…

Тарілка з овочами гриль небезпечно нахиляється, їде у бік. Вміст таці явно поводиться не так, як потрібно.

Стас це помічає, інстинктивно намагається врятувати ситуацію, перехиливши тацю в інший бік.

Тепер перехилилися чашки з кавою. Стас притримав чашки і це йому вдалося. Кава не розлилася, але тарілка з м’ясом, вирішила, що тепер вільна і може робити, що їй заманеться.

Заманулося перекинутися на білосніжну сорочку Євгена. Той, наче навмисно, перед цим зняв піджака.

-  Я перепрошую, зараз принесу серветки, - поспіхом каже Стас.

Горе-офіціант тікає, я ж дивлюся на Євгена. На те, як бездоганний образ заплямовано кетчупом.

З інших столиків дивляться відвідувачі. Картина цікава, чого ж приховувати.

Відкриваю рота, щоб сказати щось заспокійливе, як повертається Стас. Тільки хоче почати витирати плями, як Євген висмикує серветки.

-  Дякую, я сам. Ти вже зробив достатньо.

У Стаса настільки винний і розгублений вигляд, що я розумію: він не змінився. Між нами нічого не змінилося.

Варто опинитися в полі зору шатена, як навкруги починає коїтися крінж.

-  Щось сталося? - до столика підходить адміністратор.

-  Ви не бачите? - питанням на питання відповідає молодий чоловік, тримаючи у руках серветку, яка стала вже геть червоною.

Ми зі Стасом завмираємо, розуміючи, що Євген має всі підстави написати скаргу на сервіс ресторану.

-  Женя, дякую, що не здав Стаса, - кажу, виходячи з ресторану під руку з хлопцем, - його б точно звільнили за таке.

-  Юліано, я, здається, говорив – ніякого Жені. Я – Євген. Стас, чи як там його, цілком заслуговує на те, щоб бути звільненим. Якщо навіть не здатен тацю з їжею принести, тоді не знаю, яка з нього користь. Думаю, його, все рівно, звільнять, але нехай не за моєї участі.

Натягнуто усміхаюся, Євген продовжує:

-  Шкода тільки, що вечір зіпсовано. Хотів, щоб ти гарно провела час, а вийшло…

Зупиняюся і беру обличчя Євгена у долоні. Дивимося одне одному у вічі.

-  Євгене, я прекрасно провела час. Ніщо не здатне зіпсувати настрій, коли ти поруч.

Молодий чоловік усміхається, напруга зникає з мужнього обличчя. Я цілую того, з ким зустрічаюся. Хто знає, може вийду за нього заміж.

Він усім подобається.

-  Зачекай, красуне. Я піджену машину.

Відпускає руку та йде. Дивлюся услід і розумію: ніяка забруднена сорочка чи розпатлана зачіска, не здатна зіпсувати ідеальну картинку.

Залишившись сама, хочу поглянути чи не прийшло повідомлень від Валерії. Рука завмирає, коли бачу Стаса, що вийшов з чорного ходу ресторану.

Вже майже стемніло, хлопець стає під коло світла, що йде від єдиного ліхтаря у тому кутку.

Просто стоїть, але я знаю, у чому причина.

Зазвичай, коли хтось виходить на перерву, насолоджуються перекуром. Стас не палить, ніколи не палив.

Навіть коли одногрупники (включаючи мене) бавилися під університетом, передаючи по колу єдину цигарку, Стас завжди відмовлявся.

З нього, зазвичай сміялися, і я також…