Розділ 1. Юліана.

Сиджу зі своїм бойфрендом у ресторані і розумію, як мені пощастило.

Також думаю над тим, що доля, інколи має своєрідне почуття гумору.

Ще зі школи я закохувалася у хлопців, які могли подарувати хіба що ромашку, зірвану під час перерви.

Тепер сиджу у ресторані, в якому вартість десерту змушує задуматися: може варто було б на ці гроші продукти на тиждень купити?

Але це не мої клопоти. Платить за все Євгеній. Молодий чоловік, з яким розпочала зустрічатися місяць тому. Після того, як вийшла зі статусу студентки.

Євгеній неймовірний в усьому. Все у ньому ідеально, без виключення.

Молодий та вродливий. Успішний викладач університету. Вдягається так, наче на червону доріжку збирається. На руці виблискує годинник, що коштує, як дорога іномарка.

Ну хіба не про такого варто мріяти? Кожен, хто бачить мене з Євгеном, справедливо вважає, що я зуміла витягнути щасливий квиток.

Мені дуже-дуже пощастило!

Принаймні так Валерія каже. Кому про це знати, як не моїй сестрі? Має більший життєвий досвід, ніж її сестричка, яка ще кілька місяців тому іспити складала. І тепер розпочинає доросле життя, заручившись підтримкою багатого та надійного.

-  Вітаю у ресторані «Біла мушля». Готові замовити?

Голос здається знайомим, хоча не одразу пригадується, де чула. Чи, можливо, йдеться про інший голос, а цей просто схожий? Ввижається, певне…

Піднімаю очі і бачу фартух чорного кольору. Згодом блокнот, який офіціант упевнено тримає у руках.

Потім обличчя хлопця.

Знайоме обличчя.

І тут моє серце робить сальто… Якби воно брало участь в олімпійських іграх, то Україна гарантовано отримала золото.

Невже це Стас? Бути того не може.

Ні! Ні! Ні!

Не кажіть, що у цьому ресторані працює мій перший хлопець.

Моє перше кохання! Молодий чоловік, від якого я колись божеволіла. Жила ним.

Сам Стас про це не знає. Я ніколи не казала.

Не обов’язково це має бути мій колишній бойфренд.

Кліпаю кілька разів поспіль, привертаючи здивований погляд Євгена. Мовляв, дівчина так намагається його звабити? Чи їй просто в око щось потрапило?

Бувають схожі люди, а я задумалася, голову добряче спогади струснули.

Придивляюся уважніше, не знаючи, чи хочу помилятися?

Чотири роки минуло, а він, здається не змінився. Те саме темне волосся, яке навідріз не хоче слухатися гребінця.

Ті ж самі очі, кольору небесної блакиті. Щоразу, як зазирала у цю синю безодню, думала, що вони занадто прекрасні і чесні для світу.

 Що ж! Вітаю, Юліано. Перед тобою Стас. Твоє перше кохання…

Хлопець, деякі події з яким, краще не згадувати. Мені… бо це справжня угода з власним сумлінням.

Офіціант кілька секунд дивиться у блокнот, наче наважується виконати власну роботу. Потім піднімає голову, щоб поглянути на клієнтів.

Які не тільки заплатять за вечерю, але і, можливо, залишать щедрі чайові.

Наші погляди зустрічаються… Блакитні та сірі очі перетинаються.

На обличчі Стаса ясно вимальовується здивування та розгубленість. Знайомий вираз, який виникав щоразу, як він мене бачив.

-  Юля, це ти?  Мені ввижається? Я ж випив вчора небагато. Начальство навіть не помітило.

Тільки Стас міг таке ляпнути.

Знаю, як буде далі. Вистава почнеться.

Блокнот трохи не вислизає з тонких пальців юнака. Шатен незграбно перехоплює майже втрачену річ…

Йому це вдається, але ручка падає на підлогу, видавши зойк. Хлопець нахилився, щоб підняти… і трохи не врізався лобом у край столу.

-  Та якого ж…

Не знаю, сміятися з цього чи похитати головою? Відчути ностальгію? За чотири роки, що не бачилися, виходить, нічого не змінилося? Не стало іншим.

-  Хлопче, все добре? - обережно запитує Євген, що весь час мовчки спостерігає «старанність» офіціанта.

-  Так, пане. Тобто, містере. Тобто…як вас там.

Помічаю, як Євген стискає вуста. Він так робить щоразу, коли ситуація йде не за планом.  Коханий  звик все контролювати, не дивно, що таких роззяв, як Стас недолюблює.

-  «Як вас там» - Євгеном звуть, - холодно відказує.

Кладу долоню на руку чоловіка, усміхаюся, бажаючи збадьорити. Після чого переводжу погляд на Стаса.

-  Ти не помилився. Привіт, Стасе.

-  Ви знайомі? - запитує Євген.

-  Так. Ми з Юлькою…

-  Добрі приятелі, - перебиваю, - навчалися разом в одній групі.

-  Щось не пригадую вас, юначе, - говорить Євген.

-  То, що будете замовляти? - переводить стрілки Стас, певне, згадавши, що він, узагалі-то, на роботі.