15 Азалія

Азалія

Його пропозиція переїхати до нього мені дуже сподобалася. Я хотіла постійно бути поруч із ним, але вирішила не відповідати одразу, а спочатку все добре обдумати, зважити всі «за» і «проти». Та попри це я вже знала, якою буде моя відповідь.
Вранці я була повністю готова й лише чекала на дзвінок від Роума, щоб виходити. Щойно він подзвонив, я швидко вибігла з дому. Він уже чекав на мене в машині.
— Привіт. Я дуже сумував за тобою.
— Я теж. Дуже.
— Ти подумала? Яка твоя відповідь?
Я усміхнулася й, не відводячи від нього погляду, тихо відповіла:
— Я згодна.
На його обличчі одразу з'явилася щаслива усмішка.
— Азя, сонечко, ти навіть не уявляєш, який я щасливий! Після роботи ми одразу поїдемо до тебе, зберемо твої речі. Не хочу більше відкладати. Відтепер ти будеш постійно поруч зі мною.
Після продуктивного робочого дня ми поїхали до мене збирати речі, Роум мені допомагав, складав так щоб все вмістилося,але все не влізло. Взагалі вийшло, 2 середні валізи, 3 дорожні сумки і 2 шопери. Потім приїхали, замовили вечерю з нового кафе і поки чекали щоб дарма час не тратити почали розкладати мої речі.
Після продуктивного робочого дня ми поїхали до мене, щоб зібрати мої речі. Роум допомагав мені: акуратно складав усе так, щоб умістилося якомога більше. Але, попри всі його старання, усе одно не все помістилося. У результаті в нас вийшло дві середні валізи, три дорожні сумки та два шопери.
Потім ми приїхали до нього. Замовили вечерю з нового кафе, а поки чекали на доставку, вирішили не гаяти часу й почали розкладати мої речі по місцях. Від думки, що тепер це і мій дім, на душі ставало тепло й затишно.
Вранці ми разом збиралися на роботу. Уже перед самим виходом, коли я взувалася біля дверей, Роум простягнув мені зв'язку з двох ключів від квартири.
— Але ж ми і на роботу, і з роботи їздимо разом. Навіщо вони мені? — здивовано запитала я.
Він усміхнувся й поклав ключі мені в долоню.
— Це твої ключі. Нехай вони будуть у тебе. Відтепер це і твій дім.
Від його слів у мене на обличчі мимоволі з'явилася усмішка. Я міцно стиснула ключі в руці й зрозуміла, що це не просто шматочки металу — це знак того, що він справді хоче бачити мене поруч.
На роботі ми намагалися поводитися так, ніби між нами нічого немає. Та це виявилося набагато складніше, ніж ми думали. Наші погляди постійно знаходили одне одного.
Так минали дні, тижні, а потім і місяці. Вже три місяці ми жили разом і, здається, стали зовсім нерозлучними.
На роботі нас зрештою розсекретили. Як би ми не намагалися приховувати свої стосунки, це було майже неможливо. Наші погляди, усмішки й турбота одне про одного говорили самі за себе.
Сьогодні ми вирішили піти до клубу. Точніше, Ліза запропонувала сходити вдвох, але Роуму ця ідея зовсім не сподобалася — відпускати мене саму він не хотів. Після недовгої розмови ми дійшли компромісу: він теж піде, але разом зі своїм другом. Я не заперечувала, та й Ліза була тільки за.
Ми домовилися, що я поїду збиратися до Лізи, а вже біля клубу ми зустрінемося.
З самого ранку ми з Лізою вирушили по магазинах у пошуках вбрання на вечір. Після кількох примірок я побачила сукню й одразу зрозуміла — це саме те, що потрібно. Усміхнувшись своєму відображенню в дзеркалі, я подумала, що мені дуже цікаво побачити реакцію Роума і перевірити, як довго він зможе робити вигляд, ніби зовсім не звертає на мене уваги.
Це була обтисла чорна мінісукня з відкритими плечима та драпірованим вирізом-човником. Приталений силует ідеально підкреслював талію та вигини фігури, а мінімалістичний крій робив образ водночас елегантним і дуже ефектним.
Для завершення образу я обрала гарний комплект чорної мереживної білизни. Це був маленький сюрприз, про який знав лише я, і від самої думки про майбутню реакцію Роума на моїх губах з'явилася лукава усмішка.
До клубу ми з Лізою приїхали на таксі. Біля входу нас уже чекали Роум і його друг. Щойно ми підійшли, ми з Лізою одночасно усміхнулися.

— Привіт!
— При... привіт... — відповів Роум, на мить завмерши, не відводячи від мене погляду.
Я ледве стримала усмішку. Схоже, моя сукня справді справила на нього враження.
Не сказавши більше ні слова, він обійняв мене за талію й притягнув ближче до себе.
Після короткого знайомства ми всі разом попрямували до входу в клуб. Роум майже не відпускав мене від себе. Нахилившись до мого вуха, він тихо прошепотів:
— Азю... Що ти зі мною робиш? Як мені протриматися весь вечір і не викрасти тебе звідси? А ще я вже помітив, скільки чоловіків озираються на тебе. І ця сукня... Ти просто неймовірна.
Я ледь усміхнулася й так само тихо відповіла:
— По секрету... вдома на тебе чекає ще один сюрприз. Під цією сукнею.
Він тихо застогнав і заплющив очі на секунду.
— Може, ну його, цей клуб? Поїхали додому.
Я тихенько засміялася й погладила його по руці.
— Ні-ні, котику. Доведеться трохи потерпіти.
Він приречено видихнув, але все ж усміхнувся.
— Добре... Але знай, це будуть найдовші кілька годин у моєму житті.
Зайшовши всередину, ми одразу поринули в атмосферу вечора. Гучна музика, яскраві вогні, сміх і танці — усе навколо заряджало енергією. Ми веселилися, танцювали й просто насолоджувалися часом разом.
За кілька годин і після п'яти коктейлів у мене вже трохи паморочилося в голові. Я танцювала з Роумом, а він увесь час міцно тримав мене в своїх обіймах, ніби боявся відпустити хоч на мить. Його руки ковзали по моїй талії та стегнах, а я лише усміхалася, відчуваючи, як він ледь стримується.
Минуло вже близько пів години, а Лізи й друга Роума ніде не було видно. Я вирішила їй зателефонувати. Вона одразу скинула виклик, а за кілька секунд надійшло повідомлення:
«Завтра розповім».
Я лише засміялася й показала екран Роуму.
— Схоже, вони теж чудово проводять вечір, — усміхнувся він.
Ми ще трохи побули в клубі, а потім вирішили викликати таксі й поїхати додому.
Щойно двері квартири зачинилися за нами, Роум подивився мені в очі й, усміхнувшись, тихо сказав:
— Знаєш… увесь вечір я мріяв лише про одне — щоб ми швидше повернулися додому.
Я лише усміхнулася у відповідь і обійняла його.
Решта вечора належала тільки нам. Заснули ми лише тоді, коли за вікном уже почало світати.