Азалія
Поїздка мене виснажила — давно я так не їздила. Я дуже втомилася і хотілося просто впасти в ліжко й заснути. Але сталася несподіванка: у готелі полетів сервер, і замість двох заброньованих номерів вийшов лише один. А вільних номерів більше немає. Тож сьогодні ми змушені будемо ночувати в одному номері з моїм босом. Проте я настільки втомлена, що мені байдуже, де спати — головне, щоб це було ліжко.
Коли ми зайшли у номер, я одразу почала його оглядати. Він оформлений у пастельних тонах, стильний і досить просторий. Посередині стоїть велике двоспальне ліжко, поруч диван із маленьким столиком та невелике робоче місце. Є душ і туалет.
Але коли я виходжу на балкон, у мене перехоплює подих: переді мною розкинулося море, чути шум хвиль і крики чайок. Я обов’язково прогуляюся по пляжу, але не сьогодні — сьогодні я занадто втомлена після дороги.
— Азалія, ще раз вибач, що так сталося, — знову вибачається чоловік.
— Я все розумію, у кожного таке може трапитися.
— Ти голодна? Хочеш, я замовлю вечерю в номер?
— Ні, я не хочу їсти. Я втомилася і хочу спати.
— Я теж не голодний. Ну тоді ти спи на ліжку, а я на дивані.
— Краще ти на ліжку, а я на дивані. Тобі на ньому незручно, а я туди поміщуся і мені буде добре.
— Це виключається. Ти спиш на ліжку, я на дивані — усе.
— Добре.
Я перш за все дістала свою піжаму — майку та шорти, взяла доглядову косметику та зубну щітку і пішла у ванну. Після мене в душ пішов Роум, а я відразу лягла в ліжко і заснула.
Ранок почався добре, але Роумові на дивані явно було не зручно спати. Ми зібралися, поснідали і вирушили на об’єкт, щоб перевірити стан будівництва, де пробули досить довго. Після цього почали шукати інші готелі, але всі номери були зайняті. Тож ми вирішили залишитися в одному номері поки що.
Ввечері ми повечеряли, і Роум запропонував прогулятися узбережжям. Море було хвилююче: великі хвилі, вітер, але це не завадило нам насолоджуватися прогулянкою.
— Тобі не холодно? — першим порушив тишу чоловік.
— Трохи, але не сильно.
— То ходімо в готель.
— Та ні, давай ще прогуляємося. Тут так класно: звуки хвиль, запах солі… Що може бути краще? — чарівно відповіла я.
Роум кивнув головою, і ми продовжили йти, але згодом вирішили повертатися — вже було темно.
— Сьогодні я сплю на дивані. Як ти не приховуй, я бачу, що тобі там було не зручно, і що спина та шия болять, — вирішила сказати йому про це.
— Принцеси сплять на ліжку, а я — на дивані. Нічого, перетерплю, — відповів Роум, і моє здивування не мало меж.
— Але я не принцеса, та й мені на дивані буде краще, ніж вам.
— Азаліє, це не обговорюється. А якщо мені буде не зручно, я можу й на підлогу.
Я зупинилася й витріщилася на нього.
— Може прозвучати дивно, але ми можемо лягти обидвоє на ліжко валетом.
— Якщо ти не проти, можемо. Але як тільки відчуєш дискомфорт, скажеш, і я піду на диван.
— Добре, домовилися. До речі, я бачила тут масаж. Може, сходиш, щоб спина і шия не боліли?
— Можна, але підемо разом. Тобі теж не завадить розслабитися.
— Я не проти.
— Супер. Тоді можемо піти зараз.
Коли ми повернулися, пішли на масаж. Це було… вау — тіло так розслабилося! Я дізналася, що в готелі є ще басейн, сауна і дитяча кімната.
Повернувшись у номер, почали готуватися до сну. Я вже лежала в ліжку, а Роум сидів на дивані.
— Чому ти не лягаєш? — запитала я.
— Я думав, ти передумала, не хотів настоювати, — відповів він.
— Нічого, я не передумала. Я знаю, як тобі важко після ночі на дивані.
Роум підійшов і ліг на край ліжка — ми лежали валетом.
— Якщо тобі буде не зручно, скажи.
— Мені зручно. На добраніч.
— На добраніч.
Я вимкнула світло і лежала, намагаючись заснути. В голову лізли думки. З дитинства я мало кому довіряла і боялася людей — завжди здавалося, що вони можуть зробити мені шкоду. Але його я не боялася. Не боялася бути в одному номері з цим чоловіком. Відчувала, що він не приставатиме до мене — він вихована людина.
Мені навіть стало трохи смішно: він боявся лягти зі мною в одне ліжко, неначе я могла б приставати до нього. Але насправді він хвилювався, щоб я сама не відчула дискомфорту, щоб мені було спокійно.
З цими думками я нарешті заснула.