3 Азалія

Азалія

Разом із подругою ми вийшли з моєї тепер уже колишньої роботи. Заяву я написала заднім числом, тож не доведеться відпрацьовувати два тижні.

— Ліз, дякую тобі, що пішла зі мною. Я тобі дуже вдячна, — подякувала я найкращій подрузі.

— Лія, ти завжди виручала мене, завжди підтримувала, навіть коли тобі самій було важко. Як я могла залишити тебе одну в такій ситуації? — усміхнулася вона.

— Дякую, що ти в мене є, — прошепотіла я, обіймаючи її.

— Разом назавжди, — тихо промовила вона, стискаючи мене в обіймах.

— Ну що, зустрінемося ввечері? Якщо все буде добре і мене приймуть на роботу, відсвяткуємо цю подію.

— В тебе все вийде, я в тебе вірю! — Ліза показала жест кулачків. — Тримаю за тебе кулачки.

— Все, бувай, я побігла, — зробила повітряний поцілунок і побігла до метро.

Як же добре, що я взяла із собою документи та резюме. Зараз пройду співбесіду і сподіваюся зустріну хлопця, щоб подякувати йому за роботу.

Через тридцять хвилин я вже була біля компанії.

— Я все зможу, у мене все вийде, — пошепки сказала я сама собі і зайшла всередину.

Відразу підійшла до рецепції.

— Добрий день. Я на співбесіду на посаду перекладача для менеджера проєктів, — вимовила на одному диханні.

— Добрий день. Так, мене попереджали, що прийде дівчина. Зачекайте на диванчику, а якщо Роум Макарович вільний, я вас проведу до нього, — ввічливо відповіла секретарка з посмішкою.

Просиділа я лише 5 хвилин, але вони були довгі й хвилюючі. Мене провели у кабінет на 2 поверсі. Я постукала у двері і увійшла. Моєму здивуванню не було меж — це був той самий чоловік з парку.

— Добрий день. Я прийшла на співбесіду, — спокійно, але здивовано сказала я.

— Добрий день. Сідайте, — показав рукою на стілець навпроти, і я сіла. — Отже, мене звати Роум Макарович, я працюю менеджером проєктів у цій компанії. Я шукаю особистого перекладача. Ми трохи поспілкуємося, і якщо все буде добре, я вірю, що ми зможемо працювати разом, — пояснив чоловік.

— Давайте почнемо з невеликої розмови англійською, — сказав Роум Макарович і усміхнувся. — Розкажіть трохи про свій досвід і рівень володіння мовами.

Я коротко розповіла про свою магістратуру з архітектурного перекладу, рівень англійської C1 та знання німецької на рівні B2, а також про практичний досвід перекладу технічних текстів і комунікацій із закордонними партнерами.

Він уважно слухав, робив нотатки й іноді кидав короткі уточнювальні питання. Потім чоловік перейшов на англійську, попросивши мене перекласти невеликий уривок з технічного опису, а потім задав кілька питань.

Я старалася говорити чітко, без затримок, використовуючи правильну термінологію. В середині співбесіди помітила, що він кидає на мене легкі оцінювальні погляди і час від часу усміхається — відчувалося, що мої навички йому подобаються.

Наприкінці він поклав ручку на стіл і сказав:

— Дуже добре, мені сподобалося, як ви працюєте з текстом і в живому спілкуванні. Якщо ви готові, можемо обговорити деталі співпраці.

Я відчула хвилю полегшення та тиху радість — співбесіда пройшла краще, ніж я сподівалася.

Він почав розповідати, як ми будемо працювати, і мені все підходило.

— Виходите на роботу з понеділка, а поки відпочивайте.

— Дякую, дуже, в понеділок буду. До зустрічі!

— До зустрічі, чекаю на вас, — відповів чоловік.

З широкою посмішкою я вийшла на вулицю і одразу зателефонувала подрузі.

— Ліз, мене взяли! З понеділка виходжу, — щасливо сказала я, — але найцікавіше розповім при зустрічі.

— Я й не сумнівалася, ти найкраща! Вмієш ти заінтригувати… Тепер до вечора буду думати, що там сталося.

— Розповім ввечері, чекаю тебе у мене вдома. Бувай! — відключила слухавку і попленталася в метро.

Ввечері до мене прийшла подруга, і поки ми чекали доставку суші, я вирішила розповісти їй, з ким буду працювати.

— Лізо, ти не повіриш. Я буду особистим перекладачем менеджера проєкту. Але знаєш, хто виявився цим менеджером? Той самий чоловік з парку. Я буду працювати разом із ним!

— Ого, подруго… — хитро усміхнулася вона. — Знаєш, можливо, це доля. У парку несподівано зустрілися, тепер ще й працювати разом будете. А можливо, колись і дітей разом бавитимете.

— Боже, що ти таке говориш? Ми всього лише партнери. Він мій керівник, я — перекладач, і все. Але знаєш що? Коли він пропонував роботу, то не сказав, що я працюватиму разом із ним — лише пояснив, ким саме буду працювати. Ти б бачила моє здивування, коли я зайшла в кабінет і побачила його.

— А як його звати? — поцікавилася подруга.

— Роум. Роум Макарович.

— Гарне ім’я.

Потім нам принесли суші, і ми дивилися фільм, сміялися й їли. Я навіть не помітила, як пройшов вечір.

На вихідних я затіяла генеральне прибирання: поприбирала в квартирі, перебрала одяг, накупила продуктів. І ось уже вечір неділі. Завтра — нова робота, новий початок… Можна сказати, нове життя.