шматок пам'яті 8

як же зрозуміти тих, що живуть поволі?

тих, що збираються не спішучи,

я ж постійно біжу, дякуючи своїй долі,

навіть слова ці пишу, на зустріч йдучи

2024, літо

Тільки щось почало вдаватися – і ось знову все погано, думала Настя. Досить неочікувано дівчину вигнали з роботи. Пані Яна – власниця дитсадку зателефонувала до своєї підлеглої увечері та сказала: «Ти нам не підходиш, за деякими критеріями – ти сама розумієш за якими, все, давай, до побачення». Сказати, що це шокувало дівчину, – не сказати нічого. Два тижні тому на стажування на ту ж посаду, що й в Анастасії, прийшла шістдесятирічна жінка. Вона розповіла їй про всі нюанси роботи. Показала, що потрібно робити. І в результаті залишилася з розбитим коритом. Зі сторони власниці це було неетично, невиховано та взагалі не дуже зрозуміло. Повідомляти про звільнення по телефону – це те ж саме, що й розривати особисті стосунки по повідомленню в месенджері. Дівчина була засмучена та дуже пригнічена, адже якихось явних мінусів у своєму ставленні до роботи та й в своїй роботі – не бачила. Які взагалі критерії, роздумувала брюнетка, я не розумію, що коїться в цьому світі та чому він такий несправедливий.

Складно було змиритися з тою думкою, що в тебе більше немає джерела доходу. Хоч і були батьки, які можуть продовжити далі її забезпечувати, вона ніяк не хотіла змиритися з ситуацією, що трапилася. За неповних два місяці роботи Настя змогла набути неабиякого досвіду. Звісно, це мало, проте якщо порівнювати ту недосвідчену дівчину та теперішню версію – різниця очевидна.

Найважливіше те, що вона тепер розуміла, як потрібно звертатися до людей, як з ними вести розмову, навчилася вітатися та кожному бажати гарного дня. Перелічені речі вважаються базовими навичками, проте дівчина ніколи ними не володіла. Можливо, не бачила в цьому потреби, проте зараз розуміє, що це є ознакою елементарної ввічливості. Коли Роксолана, її мати, у кожному магазині в такій манері спілкувалася з продавцями та консультантами, то для Насті це здавалося чимось дивним та кринжовим. Зараз же вона навіть касиркам у супермаркетах бажає гарного дня.

Інше не менш потрібне вміння – комунікація з дітьми, особливо маленькими. Раніше дівчина боялася до них підходити. Коли на вулиці бачила дитину в колясці – не знала усміхатися їй чи ні. Ще недавно вона могла писати різні коментарі, що звучали доволі неординарно чи негативно, під відео в тіктоці, головною темою яких були діти. Зараз же все змінилося. Настя тепер зрозуміла, як працює дитячий механізм та як необхідно вибудовувати комунікацію з тими маленькими істотками. Дорослі люди можуть висловити свою думку, похвалити чи нахамити, а діти – ні. Восени в бабусі був ювілей – сімдесят років, і на святі були два маленькі племінники Насті. Якщо відверто, дівчина боялася з ними навіть говорити. Не знала, як правильно ставити питання. Не розуміла чи зрозуміють малі її, а вона – їх. Після недовгого періоду в дитячому садочку дівчина зрозуміла, що дітей потрібно любити. Здебільшого поведінка дитини залежала від виховання батьків. Оскільки Настя працювала з найменшими, яким було тільки 2,5-3 роки, то вона розуміла, що їй необхідно бути постійно на контролі та стежити, аби малюки не проковтнули чогось маленького чи не впали зі стільця. Найбільша відповідальність лежала на плечах двох виховательок, одна з яких одразу ж почала ставитися до Анастасії, як до прислуги – обслуговуючого персоналу. Це дратувало дівчину, адже вони прийшла в дитсадок лише з однією метою – підзаробити грошей, аби підвищити рівень свого життя. Тим паче тій жінці вже було тридцять п’ять, вона заміжня та є мамою двох дітей, а працює на такій доволі не престижній роботі. Вихователь – це професія, яка не те, що не подобалася дівчині, просто вона вважала, що до тридцяти років можна було зреалізувати себе по-іншому. Отже, єдиний момент, який найдужче дратував її, – погано налагоджена комунікація з виховательками. Адже через це часто відбувалися різні непорозуміння.

Наймолодшим малюком у групі, та й в усьому садочку, був Матвійко, йому ще й двох не виповнилося. Зазвичай, коли обидві виховательки вкладати дітей спати, то Настя брала його на ручки та несла в іншу кімнату. По нього матуся приходила пообіді, тому їй доводилося няньчитися з хлопчиком ще годину: інколи більше, інколи менше. Досить швидко малий почав звикати до неї, він обожнював дивитися їй прямо в очі, сміятися та плескати ручками. У такі моменті дівчина світилася від щастя, адже Матвійчику справді подобалося проводити разом із нею час. Оскільки кожного дня його не приводили в садок, то в усі інші дні вона допомагала вкладати дітей. Одного разу їй вдалося заколисати найбільшу бешкетницю – Алінку. Це Анастасія вважала ще однієї особистою перемогою. Робота з маленькими дітьми – це гірше, ніж цілий день стояти зі сапкою у полі під палючим сонцем. У деякі дні вона верталася в гуртожиток з думкою, що ненавидить дітей та говорила, що ніколи не стане мамою. В інші дні – хотіла взяти з дитбудинку дитину та виховати її таким чином, аби та почувалася комфортно в суспільстві, могла постояти за себе, проте не втрачала рівновагу та не заходила надто далеко в різних дискусіях. Ще була одна дівчинка – Катруся, яка не спілкувалася з усіма. Коли приходив хтось незнайомий – вона мусила здалеку за ним поспостерігати, а тоді вирішити: позитивна це людина чи негативна. Ця малеча не одразу підпустила до себе Настю, а та не робила якихось кроків заради швидкого зближення, бо з такими дітьми краще такого не практикувати. Коли помічниця вихователя хотіла заколисати Катю, то та сказала, аби вона відійшла від неї, бо не сприймала її. Однак за декілька тижнів дівчинка почала говорити з нею. Коли прийшла стажерка, то вона не захотіла йти з нею за ручку на прогулянку, а вибрала Анастасію.

Якщо чесно, то Насті не дуже подобалася робота. З плюсів було те, що садочок знаходився досить таки близько до гуртожитку, тому вона могла не платити за проїзд, а ходити туди пішки. Обід був безкоштовним. Колектив, як здавалося їй, був доволі крутим та дружелюбним, бо всі намагалися її підтримати та допомогти. Проте вона була такої думки до моменту, коли її звільнили. Зараз же не впевнена у тому приятельстві, вважає, що це було відвертим та безсоромним лицемірством. По суті, її зробили «третьою зайвою» та вигнали подалі. Це ж логічно, якщо три групи дітей – то має бути три помічники, міркувала дівчина, проте вже було пізно. Коли та жіночка у розквіті сил прийшла на співбесіду до адміністраторки, то Настя вважала себе на рівень вище від неї, адже з нею розмовляла пані Яна, яка згодом ще й все показала та розказала. І ще великим жирним плюсом було те, що хоч і працювала вона неофіційно, гроші платили кожного тижня – у п’ятницю. Якщо говорити про мінуси, то їй не подобалося те, що крім комунікацїі з дітьми, їй ще треба було робити господарську роботу – прибирати в коридорі, мити посуд після обіду, мити стіни у приміщенні та викидати сміття. Проте коли Анастасія бачила гроші, то могла змиритися з усіма недоліками.