шматок пам'яті 7

ловлю всю 
абсурдність 
цього літа
у нотках 
фальшивих пісень
він знайшов 
собі иншу афродіту
навіщо чекати 
від нього прощень

2024, початок літа

– До побачення! Гарного вам вечора! – завершила розмову Анастасія.
 
Сьогодні – п’ятниця. Цей день тижня для дівчини завжди був особливим. Коли їй було дванадцять-п’ятнадцять років – прихід п’ятниці означав те, що можна нарешті забути про звичний режим, дивитися серіали та їсти щось смачненьке до опівночі, а потім заснути під улюблені пісні. В одинадцятому класі вона запекло ненавиділа її, адже після шести шкільних уроків мусила ще й їхати на додаткові уроки з української та англійської мов. По суті, чітких вихідних у неї тоді не було, адже єдине, про що вона думала, – подальший вступ до університету. На перших двох курсах п’ятниця асоціювалася із потягами та шаленою кількістю людей, які як і дівчина, їдуть кудись. Завершення навчального тижня у гуртожитку – це щось незбагненне, думала вона, адже часто спостерігала за студентами, які у цей день із валізами крокувалb на трамвайну зупинку. Часто навіть короткі подорожі додому були певним перезавантаженням. Коли ти проводиш у потязі декілька годин, то маєш можливість розглядати краєвиди за вікном, послухати музику та пороздумувати над різноманітними філософськими питаннями чи почитати книжки. Улюблена книжка та потяг – два невідомих, додаючи які отримаєш масу задоволення для своїх психологічних потреб. 
Зараз же для Анастасії п’ятниця – закінчення робочого тижня у дитячому садочку. Я таки змогла, міркувала Настя, коли влаштувалася помічницею виховательки в приватний дитячий садок. Пошук роботи зайняв доволі тривалий проміжок часу: від вересня до травня. Зрештою, якби вона всі ті місяці була впевненою у своїх силах та наполегливою у своїх діях – то зробила би це давним-давно. Дівчина не завжди була налаштована рішуче, бувало, що шукала різного типу відмовки, тому працювати почала лише нещодавно. Зрештою, навіть щодо цього питання у неї було дві паралельні точки зору, яким було би зась коли-небудь перетнутися. Її батьки – не бідні й не надто багаті люди, проте могли забезпечувати доньку якісним одягом та здоровою їжею, тому вона була певна, що справді краще спочатку закінчити університет, поки мама й тато мають можливість фінансувати її, а тоді вже шукати роботу. До того, міксувати навчання з працею – доволі складно. З іншої сторони, Насті хотілося мати можливість закривати деякі питання самостійно. Вона бажала за свої особисті гроші купувати книжки, відвідувати книжкові клуби, ходити на концерти, влаштовувати міні-поїздки до сусідніх міст та врешті-решт оплачувати ранкову каву. Її подруга та одногрупниця Ліля пішла на роботу адміністраторкою у фітнес-центр ще у березні, й це додало мотивації Анастасії швидше піти працювати будь-куди, аби бути на рівні з нею. Хоча така «мотивація» інколи діє у протилежному напрямку, роздумувала дівчина, і я вже не певна, чи мені потрібна робота, чи просто хочеться бути безхатьком. Вона розуміла, що якщо працюватиме, то не встигатиме робити все те, що задумала, що більшість часу буде знервована та незадоволена тим, що відбувається навколо. Та все ж була переконана: краще 24/7 бути у русі, ніж постійно гнити як овоч на гуртожитському ліжку. Коли декілька місяців тому знайшла оголошення щодо роботи вихователя у дитсадку – одразу ж зателефонувала та пішла на співбесіду. Дітей дівчина особливо ніколи не любила. Насправді Настя не гадки не мала, як комунікувати з ними, проте вважала, що краще працювати у дитасадку, ніж з дорослими людьми, які постійно знервовані та самі не знають чого хочуть від життя. Про таких персон Анастасія встигла наслухатися від ще однієї своєї подруги – Ксенії, яка працювала на посаді продавця-консультанта у книжковому магазині майже рік. Зрештою, чим більше вона дізнавалася про світ – тим більше розуміла, що є люди, які мислять досить таки примітивно та живуть за старими канонами, проте вважають себе чимось великим та думають, що всі повинні їм поклонятися. 
Третій курс виявився найскладнішим за весь період навчання в університеті. Що буде далі – Настя не знала, але була впевнена, що потрібно більш пофігістично ставитися до всього, що говорять викладачі та дівчата з її групи, робити лише те, що вимагають та не ускладнювати собі життя. До того ж, на четвертому курсі їй треба пройти практику у школі, це її лякало, але вона дуже хотіла спробувати повчити дітей.

* * * 
– Мене вбиває цей світ… – почала розмову Настя.

– Господи, що вже сталося? У тебе кожного дня якісь проблеми, – бурчав голос Лілі із телефона. 

– Та я знаю, що постійно створюю собі дуже тупі проблеми на побутовому грунті, але нічого поробити з цим не можу! Це одна із частинок моєї особистости!

– То що ж, подруго моя улюблена, розповідай, поки я не заснула!

– Сьогодні ж вечір п’ятниці, поки ми з тобою втомлені після робочого дня намагаємося привести себе у норму – люди відпочивають у ресторанах чи ходять у кіно! І знаєш, як я вирішила розслабитися? Я знову скачала Баду!

Насправді у Анастасії в її неповних двадцять років досить великий досвід у комунікації з чоловіками на сайтах знайомств. Що вона тільки не перепробувала: Тіндер, різноманітні боти й чати в Телеграмі, де люди знаходять кохання всього свого життя, та завжди поверталася на Баду. Вперше Настя туди випадково зареєструвалася в одинадцятому класі. Хоч дівчині було лише шістнадцять, але трапилося диво й система пропустила її анкету. Тоді й почався мій тернистий шлях, часто жартувала дівчина. Комунікація з хлопцями ніколи не вдавалася. Адже жодного разу дівчина не ставила перед собою такої цілі як знайти партнера чи просто сходити на прогулянку або ж у кіно з незнайомцем. Найчастіше їй було сумно – і наслідком цього ставало повернення на сайти знайомств, аби розвеселити себе. Настя розуміла, що не готова йти на побачення з хлопцем. Вона часто комплексувала щодо своєї фігури, хоча за останній рік таки зуміла хоч трішки прийняти її та полюбити себе. Також дівчина мала чіткі переконання щодо того, яким має бути її майбутній партнер, адже витрачати час на людину, яка не має жодних цілей, у неї не було бажання. Якщо вже я полюбляю нити та впадати в істерики – то мій хлопець має бути психологічно-здоровим, думала вона. На її думку, стосунки – це обмін енергіями, тому коли ти хочеш щось отримати від людини, з якою зустрічаєшся, – тобі потрібно щось віддавати. Ще одна причина, чому у Насті не було взаємин. Брюнетка думала, що оскільки не має великої кількости брендових речей та дорого телефону – значить, вона ніхто у цьому світі. Так, я знаю, що це примітивний спосіб мислення, але нічого зробити із цим не можу, міркувала Анастасія.