шматок пам'яті 6.2

захлинаюся в сльозах,
сміюсь та плачу, бо щаслива,
бачу смуток та радість у калюжах —
така вже я вередлива
 

2023-2024, зима

— Мамо, ти розумієш?

— Ну, нічого страшного не трапилося, ніхто не помер. — Спокійним тоном відповіла Ляна.

— Мамо, я стільки часу думала, що зможу перевестися, а виявляється, всьо-на-всього жила в казочці декілька місяців! — не стримувалася донька, адже їй справді було образливо.

— Настю, заспокійся, все буде гаразд, гроші є, я зможу оплатити тобі четвертий курс, п'ятий та шостий — теж.

— Як скажеш, потім наберу.

На годиннику була лише п'ятнадцята тридцять, а здавалося, що от-от ніч огорне землю. Грудень, тому дивно було б, якби світило сонце весь день. Дівчина лише вийшла з трамваю, залишалося пройти ще два кілометри, щоб добратися до гуртожитку. 
Сьогодні був дивний день. Усе те, в що вона вірила, розлетілося на друзки... Оскільки Настя справді думала, що її зможуть перевести на бюджет, то почала старанно вчитися. Навіть на першому курсі вона не приділяла стільки часу навчанню. Виконувала лише ті завдання, що були легшими, та й усе. Звісно, Анастасія завжди намагалася бути обізнаною в кожному предметі, проте в університеті це набагато складніше, ніж у школі. Проте це не заважало мати їй достатні бали, звісно, не відмінні, але вони були подекуди й вищими за середні. Тільки тепер, на третьому курсі Настя почала писати конспекти, робити всі вправи, що треба, й навіть більше, читати додаткову літературу. І що вона отримала в результаті? Нічого. Виявилося, цьогоріч на бюджет не переводять ніколи, якими би високими не були б оцінки. 
Важко сказати, що відчувала дівчина. Це була її мета, невелика мрія, яка могла б здійснитися, якби не деякі обставини. Вона б полегшила життя батькам, які оплачували навчання. 

Настя менше спілкувалася з Лілею, бісилася через усе, що говорила подруга. Після пар спішила в гуртожиток, щоб готуватися до іспитів. Вдома постійно щось нотувала та читала. Проте її зусилля виявилися марними. Мені вже дев'ятнадцять, думала вона, а я досі вірю в казочку, вірю в те, що з'явиться хрещена фея та допоможе вирішити всі проблеми. 
Настя була приголомшена. Вона ледь не плакала. У кімнаті гуртожитку сиділа та записувала «кружечки» подругам у Телеграм. Розуміла, що наодинці їй не справитися з емоціями. Потрібно було з кимось ділитися своєю бідою. Найгірше, що вона змогла зробити, — тримати все в собі. Адже після довгого періоду накопичення негативних емоцій всередині, відбудеться вибух. Точно буде істерика. Вона може спалахнути від будь-чого, навіть від коментаря у Тік Тоці чи батькових слів.

* * *

— Найменші бали й найбільші зусилля, — жалілася Настя своєї подрузі Вікторії, — кринж, їй-богу, як узагалі це пояснити?!

— Сонце, але це не найважливіше в житті, — переконувала її шатенка, — головне, що ніхто з нас не вилетів з універу, тоді були б справжні проблеми.

Дівчина ніяк не могла себе втихомирити. Хотілося би вже закрити тему навчання. Однак це не так легко. Завжди боляче, коли ілюзії розбиваються об реальність. 
Після останнього іспиту з педагогіки минуло два дні. Нарешті почалися канікули. Настя думала, що піде працювати на зимових вакаціях у магазин косметики, але плани змінилися.
Не все минуло безслідно. Вона як могла вбивала свій організм протягом трьох місяців, у результаті чого отримала нервовий зрив та небажання робити навіть побутові речі.