шматок пам'яті 6.1

мені сьогодні снилася осінь
зовсім не та, що сниться щоріч
золотава пані із листям у волоссі 
що несе за собою сотні протиріч

2023, осінь 

Анастасія навіть подумати не могла, що життя настільки кринжове та круте. Зазвичай кажуть, що осінь — це доволі спокійна пора року. Повільно погода змінюється, настає сезон дощів та туману зранку. Зима, весна, літо та осінь — це немов чотири цикли людського буття. Після сплячки, що триває аж довгі три місяці та повністю відриває людину від світу на цей час, настає період пробудження. Поволі з'являються сили жити далі, робити елементарні речі, від яких з'являється усмішка на обличчі, працювати, вчитися та планувати нові заходи чи подорожі. Літо — це суміш божевільних почуттів, гарячі промені сонця та нестримна насолода від усього, що відбувається навколо. Осінь досить сувора пані. Змушує людей сумувати. Готує їх до найгіршого. Забирає найменші радощі із життя. А далі зима — період застою. 
Цьогоріч весна далась дуже важко Насті. Звикнути до життя в гуртожитку, з двома дівчатами, що взагалі не йдуть на контакт, — місія не з легких. Зрештою, думала вона, скільки мені лишається жити тут, дасть бог — на третьому курсі орендувати квартиру з кимось. Весняно-літня сесія здавалася простою, та все ж викладачі добряче потріпали нерви студентам. 
Літо виявлялося рівнем з п'ятьма зірочками складнощів — здавалося епохою занепаду. Настя нібито застрягла в часі й не могла рухатися далі. Вона не займалася спортом, не читала книжок та не займалася іншими гобі. Могла знайти роботу, але чомусь не доклала достатньо зусиль для цього. До того ж, прибирання в будинку та приготування їжі лягли на її плечі. Оскільки матері зробили операцію, то ходити чи тим паче бігати Роксолані не дозволялося. Кожного дня одне й те, міркувала Анастасія, я готую сніданок, усіх кличу на кухню, потім усе мию та замітаю, далі — обід й вечеря, така ж безглузда схема, інколи думаю, що застрягла в чиємусь кошмарному сні, як полонянка. 
У кінці серпня в дівчини почали з'являтися плани на майбутнє. Вона почала готуватися до навчання. Не так склалося, як гадалося, тому Настя далі мусила жити в гуртожитку. Ой, як їй це не подобалося. Сварилася з мамою. Плакала, тому що та подала їй марні надії. Зрештою, оренда квартири на декілька разів дорожча, ніж життя утрьох з дівчатами. 
У вересні Анастасія перебувала на межі двох світів — реального та книжкового. Нервувалася, що за ціле літо прочитала лише одну історію, хоча могла усилити декілька десятків нових сюжетів. Коли в моєму житті є книжки, нотувала вона в своєму щоденнику-записнику, це значить, що я живу та мрію, а не існую. Цього місяця дівчина одягала відкриті топи, широкі джинси та плаття, що було абсолютно не притаманне її стилю. Вона спілкувалася з Лілею та іншими одногрупницями. Розсилала в книжкові магазини резюме, аби її взяли на роботу. Одного разу дівчину запрошували на співбесіду, проте це було надто далеко, тому вона відмовилася. Дев'ятнадцяте день народження було найбільш спокійним і затишним днем за все її життя. Привітань, напевне, було найменше за все життя. Анастасія відчувала себе напрочуд прекрасно, адже дійсно важливі їй люди не забули про свято. 
У жовтні вона волонтерила на книжковому форумі. Знайомилася з новими людьми. Це дійство тривало чотири довгих дні, після кожного з яких Анастасія втомлена та щаслива. Нарешті вона зрозуміла, що комунікація з іншими — важлива насамперед для неї самої. Якою би лютою інтроверткою дівчина не була, їй подобалося консультувати людей на форумі чи просто розмовляти з ними. А далі — чорна смуга. Померла її бабуся по батьковій лінії. У них ніколи не було близьких стосунків, та дівчина відчувала незрозумілу порожнечу всередині. Згодом вона пішла на співбесіду в магазин, де продавали книжки та безліч канцтоварів. Її навіть узяли на стажування! Анастасія настільки тішилася своїм здобутком, що спішила поділитися новиною з рідними. Як же гірко почувалася, коли ніхто не підтримав. Батько, який постійно звинувачував дочку в тому, що вона не працює, сказав, що ця робота не для неї. Ненька погодилася з ним.

— Якщо ти працюватимеш, то коли знайдеш час на навчання? Правильно! Ніколи! Ти не встигатимеш! А я не маю грошей, щоб платити тобі за сесію! — твердо наполягала Роксолана. 

— Мамо, я хочу трішки самостійности й незалежности. Хочу власних грошей! 

Ця історія без щасливого кінця. Настя пішла на стажування, пробула там три години, а тоді поїхала в гуртожиток. Чи це вона особисто усвідомила, що така робота справді не для неї, чи це батьківські слова настільки глибоко засіли в голові — дівчина не знала. Насправді ті дівчата, що працювали в магазині, розповіли їй досить багато позитивної інформації. Якби вона збиралася залишитися на тій роботі, то б довелося вивчати назви всіх товарів, у тому числі знати найменування зошитів для дітей різного віку. Це здалося їй дуже складним завданням, тому вона відмовилася від стажування. Я свідомо позбавила себе можливості заробляти гроші та купувати собі усілякі забаганки, сумувала Анастасія. 
У листопаді з їхньої академгрупи відрахували одну дівчинку. Зовсім не дивно, висновувала Настя, Оля ж узагалі не вчилася, вона в універі з'являлася лише декілька разів за весь навчальний рік. Після цього вона вирішила ще більше приділяти часу університету. Гадала, якщо закриє сесію на високі бали — то її переведуть на бюджет. Навіть уклала з батьками парі: у випадку позитивного результату покине думки про пошуки роботи, коли ж він буде негативним — стовідсотків працюватиме, байдуже де. Про хлопців вона думала кожного дня. Засинала придумуючи щасливу історію кохання з видуманим героєм. Розуміла, що до серйозних стосунків не готова, але їй дуже хотілося, щоб хтось обіймав та заспокоював. Проте Настя не спілкувалися з представниками протилежної статі взагалі. Лише восени познайомилася з братом Лілі — Андрієм. Це був кардинально не її типаж. Нічого спільного вона не хотіла б мати з таким хлопцем. Він безглуздо жартував. Говорив занадто тупі й примітивні речі. Одного разу оплатив їй таксі з одної сторони міста на іншу — до гуртожитку. За це вона поставила уявний плюсик йому в карму.