розділ 2

забуде про коми, не поставить крапки,

насунуть хмари із необдуманих думок,

навіщо порядок? навіщо все ділити на папки?

вона не зрозуміє нікотрої зі своїх помилок

2077 рік, літо

— Бабусю, ти що, справді за вісімнадцять років жодного разу нікого не кохала? — це мене справді шокувало. Ну, як же так? Зізнатися своїм рідним у тому, що я зараз закохана, не могла. А що мені скажуть? Звісно, засуджувати ніхто не буде. Можливо, моя доля схожа на бабусину — і це не кохання, а дитяча невзаємна симпатія?.. Але я вірю в те, що в кожного свій шлях.

— Сонечко, я ж одразу попередила, що моя життєва історія не схожа на типовий любовний роман, який ти зможеш знайти на поличці в книжковому магазині. Звісно, я мріяла про це. Щовечора засинала та вимальовувала в своїй голові образ ідеального чоловіка. Щодня виношувала його. Ох, дівчинко моя, ти б знала, як я хвилювалася, що не знайду нікого! Говорила батькам, що не виходити заміж й народжувати дітей — низько для жінки, тому що в неї практично не залишається часу для саморозвитку та реалізації себе у світі. Але розумієш, моя ситуація — дуже банальна, і вона не поодинока.

— Ну, гаразд, але чоловік у тебе ж з'явився згодом, правда? Чи... — дідько! Я прикрила руками обличчя, аби втамувати своє бажання поставити бабусі некоректне питання. У моїх подруг не такі стосунки з їхніми бабцями. В однієї досить близькі, тому та ділиться з нею всіма подробицями свого життя, в іншої аж надто офіційні, напевне, ще гірше, ніж в мене. Але я ж звикла, що не можу лаятися в її присутності. Жартувати та кривлятися теж собі не дозволяю. Мама моя теж має дозволену межу в стосунках з нашою бабусею Настею. Хоч я слухаю її історію вже декілька годин, та не сказала б, що змучилася. Звісно, вона правильно виразилася — це не книжечка, де головна лінія любовна, а герої постійно сперечаються, але не всім же страждати від кохання. А ще мене насправді здивувала близькість нашої бабусі з її бабусею в дитинстві... Стоп! Можливо, вона тому не дозволяла нам так дуже близько з нею спілкуватися, аби потім ми не плакали, коли її місія в цьому світі раптово обірветься?

— Ти щось хотіла запитати, Алінко? — перебив мене  Андрій — мій старший брат. Оскільки він уже виконав свій робочий план на день, то вирішив приїхати до бабуні. Потім побачив, що в нас досить непроста розмова, тому сів на дивані та мовчки слухав, листаючи щось у своєму смартфоні. Коли ж я нарешті згадала, що крім моїх роздумів існує й реальний світ, то вирішила таки запитати те, що спала на думку першим.

— То виходить, у тебе все життя не було чоловіка, а моя мама — з пробірки?!

У кімнаті запанувала тиша. Лиш круки літали над бабусиним будинком. У мене, певно, теж така тяга до сільської місцевости як у неї. Місто містом, але я дуже хочу мати маленький дачний кооператив у майбутньому, аби було куди приїжджати.

Я поглянула на Андрія, він на мене. Читала в його погляді, що йому не подобається моє запитання. Але хіба можна саме зараз перевести тему й попросити в бабуні розповісти про щось инше?

— Дітки мої, — звернулася до мене та мого брата, але очі її були спрямовані на вікно, на горизонт — єдину лінію, що розділяє сьогоднішнє безхмарне небо та землю, — пам'ятайте, що на все свій час, а якщо гнатися в нікуди — то так і не отримаєте нічого. Не спішіть ніколи, навіть якщо це питання життя та смерти. Я ж, у свою чергу, запевняю вас, що чоловік у мене був, тому скоро буду переходити до моменту, коли ж він з'явився і як. І обіцяю, що знайду та покажу вам його фото!

Я аж видихнула. Андрій, схоже, теж. Він не показував своєї зацікавлености в розповіді аж поки я не задала того безглуздого питання.

Якщо чесно, мені не подобається безхребетність нашої бабуні. Здавалося, вона сама все розуміє, але далі нічого не змінює. Усвідомлює, що могла б змінити коло спілкування чи врешті-решт знайти роботу! Але вона далі ниє, що все погано. Можна вже підбивати підсумки, що не в кожної людини молодість — пора гулянок та щасливих моментів. Я розумію, що й тоді й зараз люди були різні, та найгірше в цьому всьому те, що вони не змінилися. Роки йдуть, а дехто досі стоїть на своєму. Навіть тепер є ті, що хочуть вилетіти заміж, аби їх чоловік забезпечував, а є ті, що хочуть бути незалежними. Не скажу, що я ще не вирішила, яка рольова модель мені більше подобається. Я хочу робити все таки чином, аби мені були максимально зручно. Я не проти, щоб хлопець купив мені каву чи шоколадку, не бачу нічого в цьому страшного, хоча моя бабуня бачить.