шматок пам'яті 5.3

роки позаду, а рани тільки глибші,

лиш не сипте солі, куди вже більше?

небо далі плаче дощами, ти забула значення тиші,

наступний етап? пристебни пасок сильніше

2023, червень

Давно я не почувалася настільки кепсько. Цьогорічний червень нагадує мій настрій. Дощить ледь не щодня. Зранку холодно, потім тепліє, до вечора доводиться одягати теплий світшот, і це ще в кращому випадку. Сонце з'являється на небосхилі вкрай рідко, але коли це трапляється, то швидко набридає людям шаленою спекою й знову на варту заступає мряка. Я, можна сказати, синхронізуюся з погодою. Яким би точним не був цей синхрон — відчуваю себе вижатою тряпкою. Нікому не потрібною людиною. Бажання жити тікає геть. Страшно подумати, та я знову задумувалася над самогубством, навіть гуглила найефективніші способи. Дідько! Я ні в чому не бачу сенсу. Тільки-но стає легше, починаю займатися спортом, більш позитивно мислити, як через мить усе зникає. Сварюся з мамою та батьком, а найболючіше — непорозуміння з Софією. По суті, ми подорослішали, мені от-от виповниться дев'ятнадцять, а їй — п'ятнадцять. Це такий цікавий вік, що ми нарешті можемо спілкуватися як подружки. І таки так, я дійсно радію, що мама народила мені сестричку. А ще я вірю в те, що одна дитина в сім'ї найчастіше стає егоїстом, а нас двоє — і це прекрасно! Мені дуже подобається наша комунікація зараз. Я спостерігаю за тим, якою вона стала. Сестра нібито світиться зі середини. Правду кажуть, якщо людина всередині має чіткі й правильні думки, то зовнішній стан усе це передає. Вона справді неймовірна! Не схожа на тих своїх однокласниць, що розпивають в центрі села алкоголь чи вимагають від хлопців уваги.

Софійка також часто мені готує їсти, хоча всі минулі роки ми з батьками боялися пускати її до газової плити, аби лиха не трапилося. А тепер моя дівчинка сама виявляє ініціативу, ба більше, коли у мами була операція, я була у місті на навчанні, то вона наварила стільки всього! Прогодувати нашого тата — ще та місія! Бабуся та мама його навчили на все найкраще та найсмачніше в найбільших порціях, аргументуючи свої дії тим, що чоловіки повинні їсти багато. Я ж ненавиджу той стереотип, що представники протилежної статі повинні з'їдати дві порції, а жінки — посмакували яблучком — і все, отримали заряд енергії на весь день! Трясця! Я ненавиджу себе за те, що можу почати розповідати про свій невдалий настрій, а закінчити тим, як мене бісить цей світ, що заповнений по вінця несправедливістю. Але я, на жаль, бачу її всюди і за своє недовге життя встигла зустрітися з нею в різних її проявах.

* * *

Сьогодні — двадцяте червня, Настя склала літню сесію та готова відпочивати. Сьогодні вона вирішила подумати про своє ментальне здоров'я та записати в своєму зошиті-щоденнику те, що турбує її. Перші записи у ньому датувалися минулорічним жовтнем. Осінь завжди змушувала задуматися над усім, що коїться. Хоча це радше був зошит, у якому вона писала свої думки, без чітких планів й намірів на майбтнє. Щось схоже на те, як було у сьомому класі, але тоді міркування зберігалися в електронному вигляді, а зараз фіксує власноруч ручкою на папері. Будь-хто із членів сім'ї може випадково відкрити зошит й почитати. Анастасія вирішила не ховати його, могла навіть залишати на столі на всю ніч. Думала, що таким чином у батьків не виникне жодного бажання відкрити записник, тому що вони будуть впевнені, що це зошит із матеріалами лекцій, потрібних для навчання.

Минулого року Настя дуже сильно посварилася з батьком. Такого конфлікту в них ще не виникало. Все відбулося на її вісімнадцятий день народження. Дівчина навіть освіжила в татовій пам'яті спогад про те, як на її десятиріччя він насварився на неї й вона почала ридати, хоча гості ще не встигли роз'їхатися. Тобто майже вісім років у ній наростала злість, дівчина виплекала її з маленької зернини, а коли все вилетіло назовні, то наслідки були непередбачувані. Майже місяць вони не розмовляли. Настя не знала, куди себе діти. Батько теж не розумів, що слід робити, адже з дочкою завжди були близькими. Зрештою, після примирення ще довго боялися комунікувати так, як це було до того, без всіляких формальностей. Насті не лише було боляче, але й соромно, що вона знову звинуватила в своїх проблемах батька та показала на його прогалини в вихованні дітей. Що в батька, що в доньки твердження правильности сильно відрізнялося, тому дійти згоди рідко коли могли.

Спершу Настя записувала всі ті події з минулого, через які досі не могла спокійно себе сприймати. Не могла полюбити себе. Не могла не боятися розмовляти з людьми, запитувати щось у них, бо її лякав осуд. Наступні записи розповідали про настрій дівчини. Великий жирний плюс цього зошита, думала Настя, це те, що коли я все записую, то досі зрозумілі речі, стають за очевиднішими та простішими. Записник справді допомагав, особливо в моменти, коли хотілося покинути усе. Зрештою, саме з цієї метою дівчина почала його вести. Психоголи рекомендували у випадку, якщо нема грошей лікування, записувати кудись ті речі, що бентежать.

Для когось літо — це час відпочинку, але не для дівчини. Після досить вдалого закінчення семестру вона планувала знайти хоч якийсь підробіток якщо не онлайн, то офлайн у райцентрі. Але за декілька днів пошуків повністю розчарувалася. Узимку вона працювала перекладачкою чи то пак адміністраторкою чату на сайті знайомств. У її обов'язки входило спілкування з клієнтом, чоловіком, від імені жінки, написання довгих листів, аби завоювати його увагу. Однак це не тривало довго, платили небагато, а постійно комунікувати з дорослими дядьками їй не подобалося. Захотіла роботи офлайн, але зрозуміла, що спілкування живе не лише дуже виснажує її, а й створює шалений дискомфорт.

Дякую, що читаєте! Радо послухаю ваші відгуки!