шматок пам'яті 5.2

я в дитинстві боялася стати
персоною тією, що є зараз,
хвилини тікають, поганий варіант — себе картати,
дівчинко з минулого, залишимося без образ?

2023, квітень

— І я вже пішов, та напевно назавжди, хоча й не знаю чи цей сон, може бути навіки, — наспівувала Анастасія одну зі своїх улюблених пісень, прибираючи в кімнаті гуртожитку. Сьогодні не день, а свято для неї.

Сусідки поїхали додому. Зазвичай вони затримувалися до четверга, а нині тільки середа. За розкладом у дівчини в понеділок, середу та четвер (раз у два тижні) були практичні роботи, а решта лекції, тому їхала вона додому якщо не зранку в четвер, то ввечері.

Цієї середи як завжди у неї були дві перші пари, згодом ходила до свого наукового керівника, аби узгодити як правильно сформувати інформацію в курсовій роботі. Ох, це для неї було дуже складно! Цей вид роботи з'явився на другому курсі, й дуже бентежив дівчину. Настя була тією людиною, яка нічого не робила раптово, для всього їй потрібен план, аби виділити на це час, декілька днів перед тим обдумати як усе правильно зробити та обов'язкого мусила налаштувати себе на ту справу. Щось схоже було й з курсовою. Скільки разів вона всім скаржилася! Та найголовніше якщо дівчина сідала за ноутбук, то могла написати за раз навіть цілий розділ. Ще один недолік чи то пак перевага її темпераменту — без задуму та підготовки не могла нічого зробити.

Вийшла з університету. Вдихнула повітря, змішане з сигаретами. Дідько! Анастасія пам'ятала, як їхня англічанка ще в школі казала їм: «Діти, ви коли вступите в університет та переїдете у велике місто, то будете шоковані кількість людей, що палять». Дійсно, так і було. Тоді вона крізь вуха пропустила ці слова, не надаючи їм жодного значення, лише зараз розуміла, скільки правди було в них. Палили практично всі: починаючи від незнайомих дівчат і хлопців до сусідок по кімнаті та одногрупниць. Дівчина остерігалася цього. Відверталася, коли бачила, як дим простягається в її напрямку. Софія цікавилася навіть у сестри, чи та бува не пробувала хоч раз затягнутися, проте у Насті ніколи не виникало таких думок. Тим паче їхній дідусь помер через те, що палив усе життя. Цигарки не залишили від нього нічого на згадку.

Хм-м, дівчата, напевно, вже пішли, подумала Настя, а тоді швидким кроком попрямувала дорогою, що аж кишіла студентами. Хтось після пар біг додому, хтось лише прямував на навчання. У дівчини були плани на цей день — зустріч з Вікою, проте телефон нахабно завібрував, змушуючи її відволіктися від нескінченного потоку думок, котрі аж ніяк не зупинялися.

«Настю, ти вийшла? Тебе чекати?»

«Так, але вас усе одно вже нема в універі.»

«Ні, ми ходили до їдальні, виходимо, ти де?»

Ну, що ж, Анастасія направилася в протилежний бік, а тоді побачила трьох дівчат. Ліля вже побігла додому, адже планувала піти на каву зі своєю знайомою. Карина, Інна та Аня нікуди не поспішали. Настя безліч разів думала над тим, чи правильно зробила, коли почала з ними спілкуватися. Узагалі це довга історія.

Коли Настя вступала, то дозволяли подати п'ять заяв на бюджет та близько двадцяти на контракт. Перед тим дівчина виписала в блокнот ті спеціальності та факультети, що їй сподобалися, й прохідний бал, університети та плюси кожного з них. Святослав казав подавати максимальну кількість заяв, бо хто його зна, що може трапитися. Вона знала, що не вступить на бюджет туди, де хотіла, тобто на психологію чи філологію. Важливо те, що дівчина навіть не налаштовувала себе на те, адже була певна, що це не в її силах, і батьки готові оплатити навчання. Згодом зрозуміла, якби вчилася наполегливо, то склала б екзамени набагато краще та вступила на бюджет. Доля часто жартує з нами, тому Настя подалася на фольклористику. Батько толком не усвідомлював що це таке. Мала б вона ще більше часу для роздумів — все було б не так. Зрештою, випробування на цьому лише починалися.

Фольклористика — одна із широкого спектру спеціальностей на філологічному факультеті. Ну, як уже зрозуміло по самій назві, студенти повинні вивчати фольклор, але не лише свого народу, на додаток ще й українську мову та літературу. Тобто це комбо, адже дві спеціальності були об'єднані в одну. Однак як красиво викладачі не описували, та Настя розуміла, що щось не так. Найперше, що насторожувало, число студентів. Якщо на інших спеціальностях були сформовані групи по двадцять людей, то в неї тільки дев'ять, і то лише з одним хлопцем. Викладачі не те що вимагали дуже багато, просто вони дуже зациклювалися на кожній персоні та незрозуміло, що хотіли почути від студентів на парах.

Після першого семестру відрахували хлопця, тому що той нічого не робив. Сесію складали теж дистанційно. Хоч усе відбувалося через екран смартфону чи ноутбука, все одно Настя була налякана. Знала, що не зможе зі швидкістю світла знайти потрібну інформацію. Ще зі школи пам'ятала, як їй ніколи не вдавалося списувати через свою необережність. Усе закінчилося добре, але другий семестр завжди складніший. Оскільки у їхній групі лишилося вісім студентів, то дівчині доводилося ще ретельніше готуватися до пар. Зрештою, тільки завдяки їй та Лілі їхня група вижила, тому що вони двоє були на всіх парах, відповідали та витримували весь удар на собі. Це підкосило обох. Після весняного семестру відрахували єдину бюджетницю, інша дівчинка сама пішла, бо зрозуміла, що це не її. Їх залишалося дуже мало. Ліля та Настя вирішили перевестися на іншу спеціальність — українська мова й література, куди й планували вступати з самого початок, хоча чомусь заблукали.

Другий курс — нові люди, нова група. Та все ж дівчата усвідомлювали, що це рішення одне з найкращих у їхньому житті. Там вони й познайомилися з Кариною, Інною та Анею. Усі троє навчалися на бюджеті, та це не стало прірвою в їхніх стосунках. Часто після пар ходили на каву чи гуляли містом. Ділилися досвідом та розповідали історії, котрі з ними траплялися. Напевне, за инших обставин Анастасія точно не здружилися б із ними. До кожної потрібен індивідуальний підхід. Аня — типова мажорка, за п'ять хвилин дружина, схильна до меркантильности. Дівчина ніколи не спілкувалася з людьми, які не шкодують коштів та вкладають у себе стільки скільки хочуть. Інна — офіціантка у невеличкій забігайлівці, живе не в місті, тому їй постійно доводилося доїжджати. Карина — спокійна дівчина, теж інтровертка, тому Насті було найлегше з нею спілкуватися.