шматок пам'яті 4.1

плутала реальність з казкою, 
бо хотілося більше позитиву,
від повені ховалася за маскою, 
і як би не сталося,  та не втекла від негативу

2021, весна

— Як же я не хочу туди йти! — ще один приплив гніву та агресії...

— Донечко, невдовзі все закінчиться, потерти ще трішки, — цю тезу мати повторювала Насті як мантру, поки найбільшої мрією дівчини було закінчення школи.

Анастасія остаточно заплуталася. З однієї сторони, невизначеність того, що буде далі, вбивала її. Вибрати майбутню професію, яка буде годувати тебе протягом усього життя, — питання із п'ятьма зірочками складності. Та з іншої сторони, якщо вона закінчить школу, то більше ніколи не спілкуватиметься зі своїми однокласниками. Ну, хоч щось радісне.

Настя не пам'ятала миті, коли школа стала для неї тягарем. Не те, щоб вчитися їй було тяжко, та після уроків приходила виснажена та сумна. Рідко коли батьки бачили дівчину усміхненою. Зранку неохоче йшла на навчання, коли приходила — сиділа в телефоні аж доки очі не починали червоні та боліти. Вона жалілася геть на все. Якщо ще декілька років тому Анастасія могла пожартувати з батьками, то зараз її життя перетворилося на дні, наповнені скаргами про майбутнє. Те, чи вступить вона в університет, — було питанням буття та смерті.

Історія з Владом на фоні останніх шкільних подій була смішною згадкою про дитячу наївність. Дівчина більше не сприймала це як любов, а радше як невинну симпатію.  Зрештою, після цього вона винесла важливий життєвий урок: бумеранг таки існує. Усі навколо шкодували парубка, в якого через невдалу футбольну гру почалися проблеми зі здоров'ям, проте для себе Анастасія розуміла, що коли робиш погане іншим, то все повернеться до тебе, ще й в рази жахливіше.

У класі більше ніхто не згадував про булінг. Однак у повітрі відчувалася напруга та дівчина всередині себе усвідомлювала, що всі все пам'ятають. Двоє однокласниць, які теж постраждали від слів невпевненого та  закомплексованого хлопчика, зараз спілкувалися з ним ніби нічого й не трапилося. Щоранку віталися та обіймалися. У них навіть після уроків була весела комунікація, нові спільні секрети та дотепи, які розуміли тільки вони.

Анастасію вражала власна злопам'ятність, та поробити з цим нічого не могла. Звісно, якби вона хотіла, то намагалася би принаймні щось забути — викинути спогади із своєї пам'яті, та поки що такого бажання в неї не виникало. Дівчина пам'ятала навіть те, як у першому класі декілька знайомих зробили винною її в бійці, хоча це була брехня. Зберігати у звивинах свого мозку найабсурдніші митті свого буття — те, що практикувала Настя зі самого дитинства. Це не обов'язково могли бути моменти з якихось важливих днів, як от  щасливі емоції, які виникали в розмовах з друзями на день народження когось із них, чи на свята, а навпаки — невеличка сварка, яку одразу зам'яли ще напочатку виникнення конфлікту.

Анастасія визнавала, що в житті людей часто трапляються жахливі події, гірші за ті, поміж яких застрягла вона, та все одно не була здатна взяти себе в руки. Позаду стільки спроб, які завершилися поразкою, тому вірити в те, що коли-небудь стане тієї найбажанішою версією себе, не хотіла.

Часто її турбувала думка, що вона якась не така і ніколи не зможе знайти людини, котра б розуміла її. Дружба з Іринкою почалася в третьому класі, коли вони з сім'єю остаточно переїхали у Кропив'яне на постійне проживання. Оскільки це село було набагато більшим за масштабом, ніж Вишневе, то батьки боялися дівчину пускати саму до школи. Прикрий випадок — те, що Ірина ходила тою ж самою дорогою, адже її тітка була сусідкою Петренків. Так трапилося, що вони почали після уроків йти додому разом, тому що так було й веселіше, й Настя не боялася загубитися. Відтоді вони дружили аж до десятого класу, поки в їхньому класі не з'явилася зграйка нових учнів із сусіднього села, бо там лише школа-дев'ятирічка. З появою Дарини змінювалося геть усе. Нумо візьмемо її до себе, запропонувала ще у вересні десятого класу Іра, вона ж нібито нормальна.

Дівчатка росли. Більшість однокласниць Насті вже встигли побувати в стосунках з хлопцями. Вони вже трималися за ручки та цілувалися. Відверто кажучи, Анастасію це питання тривожило. Це було неабиякою проблемою для неї! Те, що ніхто не проявляв до неї знаків уваги, брюнетка списувала на свою зайву вагу, інших причин не бачила. Навіть Іринка зустрічалася з хлопцем! На жаль, за місяць вони розійшлися, та все одно Іра вже мала такий досвід, а Настя тільки мріяти про таке могла!