шматок пам'яті 1.2

очі кольору грізного неба
з якого от-от розлиються сльози, 
вони нагадують мені про тебе, 
де були ми — там будуть грози

2018, весна

Не сказати, що Настя була надто начитаною дівчинкою, та книжки їй подобалися. Про власну бібліотеку не мріяла, до вподоби були електронні версії. Батьків переконувала в тому, що нема потреби переплачувати за друковані, адже можна все, що треба, знайти в Інтернеті. Коли на літо в школі давали список літератури для прочитання, то не мала бажання навіть дивитися на нього. Бувало, батько брав її за руку та вів у сільську бібліотеку, аби взяти хоч якусь потріпану старезну книженцію. Говорив, що це полегшить навчання у наступному семестрі. 
Анастасія більше любила прості пригодницькі сюжети або про кохання, часто наївне й підліткове, до історій про доросле боялася поки братися. 
Те, що читали в школі, було чимось незрозумілим. Українську літературу вважала сумною та примітивною. Завжди запитувала в себе, чому ці твори входять у шкільну програму та є дуже поширені повсюдно, якщо вони такі банальні. Сюжети світової літератури теж не подобалися їй. Єдине, що вона запам'ятала, — «Чарлі і шоколадна фабрика», автором якої є Роальд Дал. 
Одного дня Анастасія гортала плей-маркет у пошуках програми для читання книг зі зручним інтерфейсом. Як то кажуть, шукала мідь, а знайшла золото. Випадково натрапила на застосунок — особистий щоденник, тобто місце, де можна ділитися своїми думки. Отож не гаючи часу дівчина скачала його. У фільмах або книжках завжди були героїні, які займалися чимось схожим. Я теж хочу спробувати, міркувала дівчина, не знаю, що в цьому є такого, але через декілька років цікаво буде прочитати те, що запишу зараз. 
Узагалі, коли на домашнє завдання вчителі задавали твір та теми  до нього на вибір, то дівчині було складно це виконати. Але щоденник — це ж інше, тут немає якоїсь чіткої схеми, ніхто не стежить за правильним написанням слів. Усе, що потрібно, — шкрябати пальцем по екрану смартфону те, що хочеться. Для Насті це було радше гобі, для якого у неї кожного дня вимальовувалося декілька хвилин вільного часу. 
Фатальним чи бува щасливим став для неї один із четвергів квітня. Після фізкультури всі учні прийшли до географічного класу на урок. Цього разу діти вирішили по-новому позаймати місця за партами. Спереду сіли Віка з Кариною, а позаду — Ірина та Настя. Дівчатка розговорилися, хоча зазвичай у них не було спільних тем для комунікації. Оскільки для Анастасії не була характерною серйозність, а сказати «ні» вона взагалі не вміла, то хитра та спритна Карина з легкістю змогла зайти в особистий щоденник, гортаючи програми в її телефоні. Після того моменту все змінилося! 
Обоє дівчат почали спілкуватися немов кращі подруги. Насті подобався Влад, а кароокій Карині — його кращий друг Ігор. Що одна, що інша перебували в стані невизначеності, адже хлопці не давали зрозуміти їм чи можна розраховувати на взаємність, чи ні. Спільні проблеми завжди зближують людей, тому так і сталося в цій ситуації. Тим паче, Настя ще з п'ятого класу мріяла про те, щоб кароока Карина звернула на неї увагу. Згодом та почала теж вести свій щоденник. Вони часто ділилися особистими записами. Говорили вечорами по Скайпу, де підбадьорювали одна одну та говорили, що коли-небудь точно знайдуть хлопців, які їх любитимуть. 
Найцікавіше те, що життя шістьох людей тісно переплелося. Іринка подобалася Ігорю, про це знали всі в класі, хоча та вперто ігнорувала його, тим часом як Карина раділа повідомленню від нього, коли інколи той запитував у неї про домашнє завдання. Вікторією ще недавно захоплювався Влад, та зараз стати його дівчиною мріяла Настя.

* * *

— Мамо, порадь, будь ласка, як підбадьорити дівчину, яка безтями закохана хлопця, однак той не хоче мати з нею нічого спільного, — сьогодні Великдень, а замість того щоб святкувати, Анастасія зайнята зовсім іншим.

— Сонце, сподіваюся, це ти не для себе випитуєш вказівку. Я впевнена, що зараз у тебе та твоїх подруг надто мінливий вік. Ви думаєте, що це кохання на довгі віки, а насправді через місяць забудете все. Або будете сміятися зі своєї минулої поведінки.

— Ох-х-х, це було б прекрасно...

Дівчина зітхнула. У Карини сьогодні відверто депресивний стан. Ігор не відповідає на її есемески вже декілька днів, тому вона засмучена і не знає, як жити далі. Насті теж складно, адже не розуміє, як правильно підбадьорити подругу, що доречно сказати, а що — ні.

Влад навпаки якийсь надто активний у соц мережах. Запитує по декілька раз як у неї справи та чим зайнята.

Кожного разу, відповідаючи йому, Настуся пригадує очі хлопця. Запитує в себе, що ж такого зуміла побачити в них, адже тепер не готова викидати його із свого життя.