Розділ 3

Типовий ранок пілота.

Особливо на далекомагістральних рейсах, із постійною зміною часових поясів — прокидаєшся, і перша думка: де я?

Навіть є такий жарт.

Екіпаж прокидається у витверезнику.

— Штурмане, де ми? — питає командир.

— У витверезнику, — відповідає штурман.

— Мені не потрібна така точність. Скажи хоча б місто.

Я був у номері зі Снігіром, тож на сніданок ми пішли разом.

Хороший шведський стіл. Стандартна свіжа яєчня.

Після цього разом із бортпровідниками вирушили на ринок.

Можна було доїхати й на триколісному моторикші, вигукнувши щось на кшталт яб…ло китайською, що для нашого вуха звучало доволі непристойно.

Але йти було недалеко.

Десь за пів години неспішної прогулянки ми були на місці.

Ряди торговців.

Вони усміхалися, вигукували щось англійською, чомусь додаючи звук «а» наприкінці кожного слова:

— Френда, люка-люка, мені-мені, чіпа-чіпа.

Смішно. Але зрозуміло.

Птаха одразу взявся проводити інструктаж.

— Спочатку міняємо долари на юані. Я знаю місце з найкращим курсом. Ходімо.

Потім додав:

— Курс кращий, якщо сума більша.

Ми зібрали всі гроші, призначені для покупок, в одну купу й передали їх Снігірю.

— Це той, хто міняє, — пояснив Птаха, показуючи на якогось китайця. 

Він разом зі старшою бортпровідницею пішов міняти гроші.

Ми залишилися поруч чекати.

Бачили, як Птаха і міняйло кілька разів передавали гроші туди-сюди.

Потім Птаха почав рахувати.

Той чоловік пішов.

І раптом обличчя Птахи змінилося.

Щось було не так.

Зовсім не так.

— Не сходиться, — сказав він.

— Сильно не сходиться.

Ми запитали, що сталося.

— Я взяв гроші, порахував — усе було правильно. Потім він знову взяв пачку на секунду, щось сказав… і непомітно  відділив нижню частину.

Про такі трюки ми чули.

Але якось під впевненим керівництвом Птахи всі — і я теж — розслабилися.

Птаха був майже в паніці.

— Я ці гроші позичив, — сказав він. — Як я тепер їх віддам?

Я в цій компанії був трохи осторонь, тож просто спостерігав.

І, чесно кажучи, був вражений.

Це були звичайні бортпровідники. Для них це були серйозні гроші.

Але вони тихо між собою переговорили.

Без жодних звинувачень.

Жодного слова докору.

Навіть натяку.

Вони просто вирішили порахувати, який курс у нас фактично вийшов.

Замість восьми юанів за долар…

Вийшло три.

От від цього й відштовхнулися.

Розподілили гроші саме за таким «курсом».

Хтось обережно глянув на мене.

Я ж, зрештою, був не зовсім «свій».

Я просто засміявся.

— Чудовий курс, — сказав я.

І всі розсміялися.

Абсурдність ситуації раптом стала очевидною для всіх.

А що ще залишалося?

Дещо грошей лишилося, але на той день усі плани покупок скасували.

Вирішили повернутися.

І просто… відсвяткувати.