1

Любов буває різною. Одна – розмірена й спокійна, роками зігріває твоє серце своєю вірністю, щирістю та відданістю. Інша – гаряча й пристрасна могутнім вихором увірвавшись в душу чомусь швидко згасає залишивши після себе лише купку попелу з розчарувань й печалі. А є і така, фанатична, що сповна заволодівши свідомістю зазвичай спонукає людину до всіляких непристойних та негідних вчинків і дій.

Інколи в житті трапляється ще й таке, що випадково поєднавшись ці пістряві різновидності одного почуття створюють до того заплутану мозаїку стосунків та емоцій, що розібратися в них непросто навіть такому досвідченому лікарю людських душ яким є я – старий дід Ворожбит.

Щось подібне трапилося в моїй багатолітній ворожбитській практиці і сьогодні. Весняний день видався на славу, тож після певних вагань я все ж наважився викотитися з хати на двір, щоб прогріти на теплому сонечку свої древні кістки й давні болячки. Небо яскраво сріблилося, незайманою хмарами, блакиттю. Тихий вітерець приємно бадьорив обличчя, доносячи на свої крилах солодкувато-терпкий аромат цвіту бузку й черемшини. Заспокійливо шепотіли крони садовини поряд якої я і розмістився на своєму інвалідному візку.

Зачарований такою блаженно-пастельною атмосферою незчувся як трохи задрімав сповна віддавшись приємним спогадам минулого. Неприємний скрип фірточки перервав мої напівсонні думи. З зусиллям розплющивши очі повернув голову в сторону воріт і побачив незнайомку, що повільно прямувала до мене.

Неждана гостя була високою, статною жіночкою років під сорок. Гарненьке овальне обличчя з помітним осадом втоми, виразні світло-карі очі, що так і випромінювали смуток та міцно стиснуті тоні вуста, кутики яких легенько тремтіли від нервування, відразу підказали мені про мету її візиту. Зрештою особливо замислюватися над тим не було сенсу, до мене вже давно ніхто по іншій причині і не заходить.

Як тільки незнайомка підійшла до мене впритул я доброзичливо всміхнувся їй і привітався:

– Доброго здоров’я, тобі молодице! Моє ім’я – дід Ворожбит. Як тебе звати і з чим завітала до мене старого?

Жінка важко зітхнула і відповіла нерішучим, хриплим голосом:

– Звати мене Антоніна. Приїхала до вас я діду Ворожбите здалечку, за допомогою. Знайомі порадили звернутися. Казали, що тільки ви здатні вирішити мої проблеми та клопоти.

Я ще раз посміхнувся і щоб заспокоїти відвідувачку люб’язно промовив:

– От і чудово. Тепер присядь на цього ослона й розкажи все про свої негаразди. Тільки постарайся бути абсолютно щирою та відвертою, тільки так я можливо зможу тобі допомогти.

Антоніна присіла на невеличку лавочку, що стояла неподалік того місця де знаходився мій візок. Закинувши ногу на ногу жінка, потупивши погляд, довго поправляла свою тоненьку чорну кофтину та довгу джинсову спідницю. Мабуть таким чином відтягувала миттєвість одкровення подумалося мені. Я не став її квапити. Просто мовчки розглядав як теплі хвилі повітря обвівають симпатичне личко й ніжно куйовдять пасмо вогняно-рудого волосся відвідувачки.

Врешті набравшись рішучості Антоніна піднімає голову, знову зітхає й непевно промовляє:

– Чесно кажучи навіть і не знаю з чого почати вам розказувати.

– Почніть з самого початку, – підказую жінці я.

– Гаразд. Почати напевне доведеться з того, що в нас у сім’ї було двоє дітей. Я та моя молодша сестра Валентина. В дитинстві та юності ми були подруги не розлий вода, любили одна одну безмірно, допомагали у всьому, довіряли найсокровенніші таємниці.

– А що змінилося потім? – поцікавився я.

– Так склалося подальше життя, що наші з сестрою долі виявилися діаметрально протилежними. Мені почало фатально не везти. У вісімнадцять років вийшла заміж, проте щастя в шлюбі не знайшла. Доволі швидко виявилося, що мій суджений далекий від того ідеалу чоловіка про який я мріяла коли ще була дівчиною. В сімейному житті він показав себе страшенним пияком, бездарним ледарем і відчайдушним бабієм. Замість взаєморозуміння, добробуту й любові у нашому будинку постійно панували гучні сварки й скандали. Інколи доходило навіть до рукоприкладства з його сторони. Тож не дивно, що після трьох років такого «солодкого» життя я кинула чоловіка і з малим сином повернулася в дім батьків.

А там панувала повна ідилія. На відміну від мене Валі щастило у всьому. Сестрі вдалося знайти чоловіка, який був не рівня моєму. Турботливий, добрий та ніжний Сашко (а саме так звали чоловіка сестри) сподобався мені відразу. Він був високим, широкоплечим, дужим веселуном одна присутність якого в домі розвіювала всякий смуток та пригнічення. Біля нього я наче прокинулася від жахливого сну, непомітно скинула з душі гніт розчарування та відчаю, які дошкуляли мені стільки часу. В його присутності я нарешті відчула себе справжньою жінкою в жилах, якої ще здатні нуртувати могутні хвилі гарячої любові та шалених пристрастей.

– По-простому кажучи, ти захопилася Олександром? – перебив я Антоніну.

– Так, – глухо відповіла жінка, – я закохалася в Сашка. Полюбила його мимоволі, з тою безмежною ніжністю й ласкою, на яку лише здатна одинока нещаслива жінка. Захопилася всім єством так, що не можу більше ні про що думати крім нього.

– А як же сестра? – не стерпів я.

– А що сестра? – в очах у відвідувачки зблиснули дивні вогники. – Хіба і я не маю права бути щасливою? Невже мені не дано заслужила в долі хоч дрібку радості й задоволення? Я жадаю цього чоловіка, прагну його, марю ним з такою силою, що готова на будь який вчинок. І не має значення, що він чоловік Валі, що кохає її і не звертає поки, що на мене уваги. Я все рівно буду боротися за Сашка до тих пір поки врешті-решт не здобуду його.