Розділ 30.1

Його пальці на моїй шкірі стирали всі кордони, заглушивши думки та не залишивши й шансу давнім страхам. Один погляд у його потемнілі очі, і я, наче загіпнотизована, сама тягнуся за поцілунками, вигинаючись назустріч гарячим рукам.

Навіть не одразу помітила, як потемніло над нами небо, і з грозових хмар хлинула вода. 

Важко дихаючи, ми одночасно здійняли голови, насолоджуючись літньою зливою, наче обрядом очищення. Заплющивши очі, я відчувала, як об палаючу шкіру розбиваються прохолодні краплі, омиваючи обличчя та затікаючи у виріз футболки. 

А за мить світ перевернувся, і я опинилася на траві. Даніслав, захищаючи від дощу, накрив мене своїм тілом. Знову цілуючи до запаморочення, змусив забути про все на світі, пробрався рукою під футболку і невдоволено гарикнув. Не встигла й зрозуміти, як зумів так швидко позбавити мене не лише від футболки, а й від білизни. Спина торкнулася землі, створюючи контраст між гарячим тілом Даніслава, що притискалося до мене, та прохолодною травою. Але це все стало неважливо, коли його гарячі губи ковзнули шиєю до грудей і зімкнулися на вершинці. Глухий стогін вирвався з горлянки, і я мимовільно стисла його стегна ногами, вигинаючись назустріч. Тіло прошило електричним імпульсом задоволення, а у голові запаморочилося.

Усе стало не важливо, і я ні на мить не дозволяла собі засумніватися. Якщо й позбуватися кошмарів минулого, то без жодних вагань. Дозволити собі розслабитися вперше за одинадцять років, і відчути нарешті, що означає насправді займатися коханням, за взаємною згодою, отримуючи задоволення, а не лише віддаючи себе. 

Це було чимось незвичайним та новим, коли чоловік справді боїться завдати тобі болю, вдивляється схвильовано в обличчя, обережно штовхаючись. Ловить губами стогони і тремтячими від напруги пальцями заривається у волосся, притягуючи для вологого гарячого поцілунку. 

Коли його пальці в якусь мить ковзнули між нами, торкаючись мене там, мої очі розширилися від здивування, а тоді стало гаряче. Пальці самі увіп’ялися в масивні плечі, а голова відкинулася назад. Імпульси все наростали, в такт рухам його пальців, зводили з розуму, змушували тремтіти і звиватися, наче моє тіло мені більше не належало. 

— Давай, Кароліно… кінчай, — хрипко видихає на вухо.

І його наказовий тон діє на моє тіло, наче гіпноз, підсилюючи відчуття, дразнячи нервові закінчення, доводячи до агонії. Даніслав, ніби відчуваючи це, рухається швидше, ритмічніше, глибше… 

І все вибухає іскрами, вигинаючи мене дугою. Несподівано, гостро, наче не реально. Ці відчуття були новими, хвилюючими і водночас такими неймовірними, що я навіть не одразу зрозуміла, що відбулося. Важко дихаючи, розкритими очима дивилася в небо...

А небо наді мною знову було яскраво блакитне. Дощ припинився. 

***

Назад до будиночка ми добиралися мовчки. Що мене повністю влаштовувало, тому, що зуби стукотіли від холоду, і хотілося якнайшвидше переодягнутися в сухий одяг. А ще… не хотілося руйнувати цієї ілюзії спокою, доки тілом ще розносилися відголоски задоволення. Я збиралася якнайдовше зберегти це відчуття ніжності, коли Даніслав, задумливо роздивляючись моє обличчя, торкався кінчиками пальців та невагомими поцілунками. Я досі не вірила, що все це відбувалося насправді. Зі мною… з нами. І хотіла підготуватися до будь-якого варіанту розвитку подій, навіть якщо Перун забажає зробити вигляд, наче нічого не було. 

Усвідомлення того, що ця думка мене лякає, прийшло не одразу, однак я не встигла як слід розібратися в цьому, бо Даніслав, наче відчуваючи щось, піймав мою руку та переплів наші пальці. 

— Прийдемо, і ти одразу в душ - відігріватися. А я за цей час розігрію обід, який ти пропустила. Зголодніла?

Я знову відчула, як тепло розливається в грудях, щойно наші погляди зустрілися. І не хотіла, щоб це марево розсіювалося, коли вдивлялася в потемнілі очі. 

— Так, — видихнула, прислухаючись до себе. — Зголодніла. 

Однак, піти просто так, коли опинилися в будиночку, не вийшло. Спочатку мене знову обхопили руками, втискаючи у сильне тіло. Я почувалася так, наче через багато років мені нарешті повернули вкрадений підлітковий період, і моє тіло знову у владі гормонів, не здатне чинити опору ласкам. Інакше, як пояснити те, що від будь-якого невинного дотику пальців, мене охоплювало тремтіння, а всередині все завмирало, ледь чужі губи торкалися моїх… 

— Іди, — прохрипів, торкаючись мого чола своїм. — Бо залишишся без обіду ще надовго. 

А я й не проти…

Але все ж розвернулася, відштовхуючись від твердих грудей, та нетвердою ходою рушила наверх, за змінним одягом. Усе здавалося все ще нереальним, наче сон. І я, вперше за рік, не хотіла прокидатися. 

Вибравши першу-ліпшу футболку та вільні спортивні штани, ледь не бігом понеслася вниз. Однак, не дійшовши до ванни, завмерла, щоб поспостерігати за тим, як чоловік дістає з холодильника мій обід і зосереджено читає склад. Що це, як не найпрекрасніше видовище на світі?

Навіть гарячий душ не допоміг прокинутися, у якийсь момент я спіймала себе на тому, що безтурботно всміхаюся. Було незвично почуватися такою розслабленою і… щасливою. Настільки незвично, що я навіть злякалася. На коротку мить відчула, як пришвидшується серцебиття від невідомої тривоги, що потроху заповзала у мою свідомість, затьмарюючи все те хороше, за що я так чіплялася. 

Однак, я не збиралася піддаватися, тому, поспіхом перевдягнувшись, вийшла з ванної, одразу ж шукаючи поглядом Даніслава. Той стояв біля мікрохвильовки, заливаючи окропом чайні пакетики. Озирнувшись на звук, помітив, мабуть,  щось у моєму погляді, бо запитально вигнув брову.

— Щось трапилося? — перепитав, заглянувши мені за спину, певно, вирішивши, що мене якась болотна чупакабра налякала.

Його розслабленість трохи послабила внутрішню напругу, та все ж я не стрималася, кидаючись до нього, і видихнула, лиш торкнувшись щокою теплих грудей. Тільки так мої страхи відступали.