Розділ 29.2

 Даніслав

Я бачу, як у її очах розгубленість змінюється гнівом, і ледь встигаю впіймати перстень, який вона мені кидає, а тоді розвертається та загрібає до берега. Дивлячись на те, як Кароліна незграбно вибирається та падає колінами на траву, розумію, що не можу злитися. Не можу змусити себе її ненавидіти. Ні за минуле, ні за те, що влізла в моє життя тепер. Хоча варто було б. 

Опускаю погляд на перстень і невесело всміхаюся. Хотів нарешті поховати його тут, наче символ страшного минулого. Подарунок найріднішої людини, який стільки років змушував мене знову підійматися і, зціпивши зуби, боротися за життя. За неї. Соня замовила його, коли мене прийняли в елітний ММА клуб. Вона ненавиділа бої, але все рівно намагалася радіти за мене. А я… зламав їй життя.

Стиснувши на мить прикрасу в кулаці, розтиснув пальці. Бульк, і перстень, зблиснувши сапфіровою краплиною, зник на глибині. Останній зв’язок зі сестрою, яка вчора покінчила з життям у психіатричній клініці. І що найогидніше, я знав, що це рано чи пізно станеться, але нічим не міг допомогти. Тільки платити за її лікування. 

Але не винайшли ще ліків від психопатів, типу Ольховського і його диких Псів, яких він відправив за Сонею. На наступний день після того, як Кароліна повернула мені перстень. 

Коли Макар несподівано з’явився в нашому “собачому притулку”, це здивувало багатьох. Деякі Пси навіть привітали його бойовим завиванням. Однак, той лиш викинув уверх руку, наказуючи замовкнути. І вже тоді я відчув, як наді мною згущуються хмари. А коли Ольховський ціленаправлено рушив уперед, вздовж металевих кліток своїх бійців, усе наближаючись до моєї, майже був упевнений, що буде далі. Я очікував на покарання. “Кривава баня” - це пекло на землі, найтемніший закуток гріховності та звірства, в якому ти - ніщо, тебе не існує. Всього лиш гора м’язів, відгодованих для двобою. І тут раптом з’являється цей білявий ангел, подає тобі руку, і на мить ти відчуваєш себе живим, дивлячись у чисті блакитні очі. Нечувані, заборонені емоції. Насолода, за яку повинен заплатити. 

— Що, Дане, сподобалася моя дружина, га? — вдавано безтурботно озивається, зупиняючись навпроти. — Солоденька, скажи? 

Він сміється, оглядаючи публіку за гратами, і йому у відповідь з усіх боків летить радісне улюлюкання. Пси, як ніхто, любить безкоштовні шоу. А ще більше - привселюдні покарання. 

Напружуючись усім тілом, повільно сідаю на своїй лежанці та дивлюся на нього, мовчки чекаючи. 

— Ну, чого ж ти мовчиш, Громовержцю? — продовжує, примружуючи очі. — Ти сьогодні довів, що гідний бути в команді. Ба більше, у мене на тебе великі плани, хлопче! Тож маю для тебе подарунок. На вибір.

Він підіймає руки, ніби зважуючи на них невидимі коробки. А тоді усмішка на його обличчі стає ще ширшою. 

— Отож, у мене є моя прекрасна дружина, ось тут, у лівій руці. А у правій - секретний подарунок. Ти любиш сюрпризи, Дане? Чи вибереш трахнути Каролінку? 

Від його слів всередині все стискається від огиди та липкого неспокою. Ольховський - не той, хто гратиметься у Санта Клауса. Що б я не вибрав, усе повернеться проти мене. Тож затягувати з цим я не бачив сенсу. 

— Те, що в правій, — кидаю впевнено. 

— Упевнений? — Усмішка на обличчі Макара перетворюється на божевільний вишкір, і мені стає зле. 

Вибір без вибору, - завжди. Тож, його запитання наче плювок в обличчя. 

— Так, — вичавлюю. 

— Ну, що ж… тоді нам треба підготуватися. 

Він задумливо розвертається, роззираючись приміщенням. 

— Зірвиголова, Кремінь, Цербер та… Ейс. Підете зі мною. 

Ольховський киває до охоронця, що стовбичить на вході, і той біжить, на ходу витягаючи зв’язку ключів. А тоді по черзі відкриває клітки названих Бійцівських псів. Найбезжальніших та найлютіших. 

У якусь мить я напружуюся, вичікуючи, що вони зайдуть у мою клітку, щоб вибити з мене дух. Але Макар веде їх на вихід під розчарований стогін решти.  

Краще б вони тоді забили мене до смерті. 

Кароліни вже й слід простиг, коли вибираюся на берег, але не поспішаю її наздоганяти. Натомість опускаюся на траву та здіймаю голову до неба. Так, на обом потрібен час, щоб усе обдумати. Мене тут більше ніщо не тримає, і в будь-який момент можу послати Устину під три чорти, спакувати сумку та забратися звідси. 

Але ті блакитні великі очі, такі залякані, неживі, - не відпускають. Бо дуже нагадують мені інші, до божевілля пусті, які я не бачив уже кілька тижнів, а тепер і не побачу більше ніколи.

У вухах досі часом звучать її крики. Мені сниться жахливий звук, з яким рветься її одяг у руках Псів, їхній сміх. 

І голос Ольховського, що демонструє мені все це на екрані планшета.  

— Дивись уважно, Дан. І затям собі, що наступного твого непослуху вона не переживе.   

Вона була невинною дівчиною, клятий виплодок пекла! Сподіваюся, життя після смерті існує, і ти гнитимеш у страшних муках вічність… 

Пальці стискаються в кулак, захоплюючи жмути зеленої трави. А тоді їх раптом торкається тепла рука.

Кароліна

Спочатку мною заволодів страх, і захотілося опинитися подалі від усього цього, від Даніслава, від минулого, яке раз за разом поверталося. А він… він виявився частиною тих страшних спогадів. Побачивши перстень, я знову наче наяву відчула, як спину обпікають удари хлиста. Свист у повітрі, короткий проміжок, щоб вдихнути. Ляск! І знову свист…

 — Що, боляче, погань?! Триматися за ручки з моїм Цуциком було куди приємніше, га?! 

Як же я ненавиділа ці спогади, цей проклятий голос у голові, ЙОГО, який ніяк не забувався, наче проріс у мені, присмоктався до мозку, пустив коріння в душу… Але, чорт забирай, скільки можна втікати?! 

Вже опинившись серед дерев, я озирнулася та побачила, що Даніслав так і стоїть, завмерши. Дивиться на перстень, а в очах такий біль… Відгукується в мені, змушуючи серце битися швидше. Наче я нарешті підглянула за завісу, побачивши там його справжнього, не схованого за похмурою маскою. Там, у воді, стояв згорьований чоловік, розгублений від власної слабкості.