Розділ 29.1

Я була геть не готова до розмови з Даніславом, тому, помітивши його постать на крильці, завмерла нерішуче на стежці, в укритті зелених крон. Потрібен був час, щоб зібратися з духом і з думками перед зустріччю з ним. 

Та, на моє здивування, чоловік біля котеджу затримуватися не став. Озираючись навкруги, спустився східцями та рушив углиб лісу. 

Це мене насторожило. Після того, що я сьогодні дізналася, вже не знала, чого очікувати. І навіть не була певна, чи знаю свого тренера взагалі. 

Дочекавшись, коли постать зникне за деревами, обережно рушила слідом. Сама не розуміла, навіщо. Це було імпульсивним рішенням. Намагання довести собі, що колишньому бійцеві Ольховського не можна довіряти. Або ж… навпаки. 

Втративши його з виду, на мить розгубилася, діставшись маршруту ранкових пробіжок, та все ж закрокувала вперед, доки не почула тихий тріск сухого гілляччя трохи правіше, в самому лісі. 

Даніслав усе швидше віддалявся, а я, боячись загубити, вже ледь не бігла, не зважаючи на шурхіт, який створювала. Було надто цікаво, куди ж він прямує. 

Шум води спочатку спантеличив, а побачивши попереду, між деревами, скелю, взагалі зупинилася, кліпаючи очима. Доки не згадала, що Юрчик ще у перший день згадував про водоспад. І чому до сьогодні ніхто мені не показував цього місця? 

Ліс тут рідшав, створивши красиву зелену галявину, за якою раптом йшов догори, створюючи підйом до суцільної кам’яної скелі метрів п’ять над землею. І з верхівки цього каменю лилася вода у вимите часом озерце. Далі вода втікала кудись за дерева. 

Помітивши на березі, вкритому камінням, Перуна без футболки, я сховалася за широким деревом, ледь не втискаючись у жорстку кору та одним оком стежачи за чоловіком. Одежину він тримав, затиснувши в кулаці. Завмер, наче статуя, здійнявши голову до верхівки водоспаду. 

Затамувавши подих, я жадібно роздивлялася його широку спину, м’язи, що переливалися, не приховані від очей, не в силах відірвати погляд і не знаючи, що робити далі. Доки чоловік раптом не кинув футболку на траву, а тоді попрямував просто до скелі. Що він збирається там робити?

Спантеличено спостерігала за тим, як застрибує на високий камінь, майже біля самої води, а тоді дістає щось із кишені штанів. Кілька секунд крутить між пальцями, і, зсунувши до перенісся нахмурені брови, нахиляється вперед. 

Я так уважно спостерігала за кожним його рухом, та все рівно не зрозуміла, що сталося. От Даніслав тягне руку до водоспаду, на мить його долоня зникає за прозорою завісою, а тоді чоловік, розвернувшись, прудко зіскакує на землю. В руці у нього вже нічого немає. 

В грудях поселилася якась незрозуміла тривога… Що і, головне, для кого він там залишив? Чи продовжує він працювати на людей, яким перейшла “Кривава баня”? Невже…

В голові одразу ж склався пазл усього, що зі мною відбувалося в проекті “Перезавантаження”, і я ледь не захлинулася повітрям, раптом зрозумівши, що він єдиний завжди був поряд. Саме він сказав, що меню замінити неможливо, підтвердження чого я не чула від Устини. А чи пробував він взагалі допомогти, чи може навпаки? Вирішив ще й додати фізичних навантажень, коли я й так ледь на ногах стояла… Але що це? Відплата? Чи спроба звести мене з розуму його руками для когось із компаньйонів Ольховського? Остання посмертна гра. 

Доки в моїй голові крутилися думки, одна страшніша за іншу, Даніслав, підхопивши футболку з землі, закрокував до дерев, трохи ліворуч від місця, де я стояла.

Серце в грудях билося, наче скажене, доки я, прислухаючись до кроків, що віддалялися, повільно виходила зі свого укриття. Але бажання дізнатися, що ж приховує Даніслав Перун виявилося сильнішим за страх. Вже за кілька довгих митей я стояла на тому самому камені біля водоспаду та з острахом дивилася на швидкий потік. Мого зросту авжеж не вистачало, щоб дотягнутися до місця, де приблизно зникала рука Даніслава, та все ж, я збиралася це повторити. Спершись однією рукою на скелю та повільно піднявшись навшпиньки, глитнула та простягнула іншу - до водної завіси. Пальці пройшли крізь неї, і я заходилася щупати слизький камінь у пошуках загадкового предмету. Вода стікала до ліктя, затікаючи під футболку, і вже за кілька секунд я тремтіла від холоду, а нічого підозрілого так і не намацала. 

Роздратовано зітхнувшись, сильніше вчепилася в скелю та, нахилившись іще дужче, пройшлася пальцями трохи вище. І таки дісталася вузенького виступу між камінням. Щось металеве зачепила буквально кінчиком пальця… і потягнулася за ним. Є!

— Якого чорта ти робиш?! 

Від розлюченого гарчання тренера за спиною, підскочила, і нога зісковзнула з вогкого каменю, змусивши мене злякано зойкнути. Намагаючись відновити рівновагу, замахала руками, але все рівно невблаганно наближалася до пінистого потоку.

— Кароліно, ні! — вигукнув злякано Даніслав. 

А тоді я з розмаху шубовснула в озеро, зажмурившись від жаху. Холодна вода обпекла шкіру, вибиваючи повітря з легень. Та не встигла запанікувати, як щось нирнуло поряд, а тоді сильні руки потягли мене на поверхню.

— Гей, чуєш, подивись на мене… 

Я, все ще розгублена та дезорієнтована, розплющила очі та втягнула ротом повітря, одразу ж завмираючи, коли побачила обличчя Даніслава в кількох сантиметрах від мене. Тримаючи мене однією рукою за талію, іншою торкався щоки, і схвильовано вдивлявся у вічі.

— Мені навіть не хочеться сварити тебе за те, що стежила за мною, — видихнув. 

Губ його торкнулася невпевнена посмішка. Та я натомість відчула лиш, що загадковий предмет все ще затиснутий у моїй долоні. І, сіпнувшись в обіймах Перуна, відступила на крок. Він не тримав, тільки брови видали його спантеличення, коли я піднесла руку до обличчя та розтисла кулак. 

На долоні лежав, похитуючись у такт тремтінню мого тіла, масивний перстень-печатка, на якій зображена літера “Г”, обплетена блискавками, та маленький синій камінчик біля її основи. 

Але не це змусило мене заціпеніти та перевести розгублений погляд на Перуна. Я бачила його. Бачила цей перстень раніше. Це гравіювання… І Даніслава теж.