Розділ 28.2

Про те, що всі мої малюнки так і залишилися розкидані на першому поверсі, згадала лиш коли опинилася в спальні. Але повертатися не наважилася. Лиш дозволила собі ледь чутно застогнати у відчаї, затуливши обличчя руками. Чорт забирай, Даніслав бачив, що я, наче одержима, зображала його на кожному малюнку. І справді поцілував мене. Чому? Я виглядала настільки жалюгідно, що пожалів? Це був би найнестерпніший з варіантів…

Я досі відчувала його дотики на шкірі, тепло губ і тремтіння у всьому тілі, і це зводило мене з розуму. Єдине, що я могла зробити, - це намагатися вирвати з голови ці думки, замінивши іншими. 

Наприклад, дізнатися нарешті, хто ж такий Даніслав Перун, і наскільки темне в нього минуле, і що пов’язувало їх з моїм мертвим колишнім чоловіком. 

Однак, я все ще не знала, як добути через Юрчика пароль від вай-фай, бо хлопець навіть не з'явився, щоб супроводжувати мене на косметичні процедури, як минулого разу. Запитувати Даніслава я теж не наважилася, проте і в котеджі залишатися не планувала, розуміючи, що чим довше не знаю правди, тим заплутаніше усе стає. 

Я навіть на обід не спустилася, боячись зустріти тренера, бо не знала, як себе поводити після того, що сталося. Але кілька хвилин по другій таки обережно прокралася до сходів, наплювавши на все. Це якийсь десяток жалюгідних метрів, які просто треба подолати, щоб опинитися надворі. Ну, не з’їсть же він мене. навіть якщо помітить… Але коліна все рівно тремтіли, коли спускалася сходами. 

— Кудись зібралася? 

Я аж підскочила, коли чоловік раптом з’явився зі сторони ванної, здіймаючи на мене погляд. Ніби до того чатував, чекаючи, коли ж я таки виберуся зі свого укриття.

— На масаж, — швидко відповіла, розгубившись на мить. 

І зовсім не очікувала, що чоловік кивне. 

— Я проведу.

Що?! Чорт, тільки не це. 

— Я знаю дорогу, — випалила злякано та поспішно спустилася, рушаючи до дверей.

На щастя, зупиняти мене не стали, однак я все рівно намагалася йти швидким темпом, поки не передумали. Навіть ниючий біль в нозі не змусив мене зупинитися. 

***

Не зважаючи на те, що бовкнула Даніславу про масаж, якраз туди я й не збиралася. Не вистачало мені до вивиху ще й пари зламаних ребер. А от відпочити в турботливих руках косметолога Ліди - ідея непогана. Після її масочок справді відбувалася магія, і я не лише бачила результати, дивлячись у дзеркало, а навіть почувалася краще. 

А ще Ліда професійно мовчала, дозвляючи розслабитися під ненав’язливу мелодію, що лунала з маленької колонки на її столі. А сьогодні це додало мені часу, щоб обдумати, як відшукати на території табору Юрчика і зав’язати бесіду, щоб , ніби між іншим, попросити пароль. Навіть легенду вже вигадала, про молодшу сестру, яка саме сьогодні отримувала нагороду на всеукраїнських спортивних змаганнях. І майже не збрехала б, бо такі змагання якраз у ці дні й тривають, але участь бере сестра Златки. Дивно, що ця інформація якось зафіксувалася в пам’яті, бо подруга настільки багато говорить, що я вже звикла більшу частину її базікання пропускати повз вуха. 

За дні, проведені в проекті, я встигла скучити навіть за цим.

— Ви сьогодні якісь напружені, — почула раптом голос Ліди, коли та якраз накладала прохолодну масочку на мої ступні. — Трапилося щось? 

Винирнувши зі своїх думок, глянула на дівчину, що не відводила зацікавленого погляду. Блиск у її зелених очах говорив красномовніше за слова. Я буквально відчула, - мовчати насправді їй не дуже подобається. 

І раптом у голові клацнуло. Навіщо шукати Юрчика, коли тут такий жадібний до інформації співрозмовник?

Закусивши губу, я потупила погляд на мить, ніби роздумуючи, а тоді нервово заправила пасмо за вухо. Цей жест вийшов доволі правдоподібним, бо я вирішила… сказати майже правду. 

— Та я от ніяк не можу зрозуміти, — стишила я голос, зиркнувши на двері. — Мені здається, я десь бачила свого тренера до того, як опинилася тут. А перевірити не можу, бо доступу до інтернету немає. Може він якась знаменитість чи що? Це, якщо чесно, зводить мене з розуму…

З кожним моїм словом посмішка на обличчі косметолога ставала все загадковішою, і я зрозуміла, що потрапила в ціль. Залишалося тільки спостерігати за тим, як дівчина, закінчивши з моїми ступнями, поспіхом знімає рукавички та кидається до столу за планшетом. 

— Я думала, ви знаєте, — ледь не пошепки видихає, падаючи в крісло на колесиках і, відштовхуючись ногами, під’їжджає до мене. — Даніслав справді досить відомий, але у вузьких колах. 

Дівчина раптом теж зиркнула на двері і, покусавши губу, невпевнено поглянула на мене. 

— Тільки нікому, гаразд? — запитала з надією. 

Здавалося, навіть, якщо б я не погодилася, вона все рівно не змогла б змовчати, але ризикувати я не стала і кивнула, нетерпляче спостерігаючи, як вона щось гортає на планшеті. 

— Ось, це моє улюблене. В кінці Громовержець отримує пояс ММА, і, боже, який же він тут гарячий! 

В мене серце зробило кульбіт і підстрибнуло до горла, ледь вона випалила про змішані єдиноборства, але коли я побачила на екрані планшета освітлений ринг, а в центрі - двох напівроздягнених чоловіків, мов заціпеніла. Спочатку навіть з надією подумала, що Ліда жартує, тому, що жоден з них не був схожим на Перуна. 

— Не впізнати, еге ж? — задоволено мовила дівчина. — Осьо. 

І вона тицьнула довгим нігтем у найменш схожого на Даніслава, спортсмена. Довге, мокре від поту, чорне волосся, тижнева небритість і… абсолютно божевільний вираз на закривавленому обличчі. Якщо я до цього думала, що він - гора м’язів, то в минулому він був скелею, не менше. Громовержець, значить? 

— Можна? — запитала пересохлими губами. 

А коли планшет опинився в моїх тремтячих руках, набрала в пошуку назву бійцівського клубу Ольховського, додавши в кінці псевдонім Перуна. Хоча вже й так знала, що знайду його там. Звісно ж, я з самого початку підозрювала це, але сама ж не хотіла вірити, що життя зіткнуло мене з найгіршим, - із бійцівським псом Макара.