Розділ 25.2

— Потрібен лід. 

Я на це лиш кивнула, все ще знаходячись у ступорі від поїздки в обіймах Перуна, який потім ще й не дозволив самостійно злізти з квадроцикла та дострибати до котеджу. Ледь я зсунулася з сидіння, знову підхопив на руки та впевнено закрокував до вхідних дверей. 

Знову здивована його поведінкою, навіть не опиралася, коли пройшов до вітальні та пересадив на диван. Лиш, задерши підборіддя над спинкою, спостерігала за чоловіком, який пройшов до кухні та, відчинивши морозильну камеру, схилився у пошуках льоду.

Але… що це взагалі щойно було? Майже тиждень навіть пристрій на моєму зап'ястку перевіряв максимально обережно, так, наче я несподівано перетворилася на дуже отруйний плющ. Не дивився у вічі, не сказав жодного зайвого слова. А тут… 

Можливо, він так поводився через камери відеоспостереження та страх отримати ще один штраф, якби змусив стрибати на одній нозі всю зворотню дорогу, абощо. Та марна справа - намагатися зрозуміти, що в цього Перуна робиться в голові. Правди все рівно не скаже. 

Зітхнувши, нахилилася, щоб стягнути з ніг кросівки, та скривилася від нової хвилі болю. Зціпивши зуби, стягнула взуття спочатку зі здорової ступні, а тоді - з лівої, разом із шкарпеткою. І, видихнувши, відкинулася на подушки, в очікуванні тимчасового полегшення. Насправді, здається, все не так погано, просто потягнула м’яз, але найближчими днями бігати не зможу, як і нормально ходити. 

— Тримай. 

Розплющивши очі, побачила над собою тренера та одразу ж перемістилася у сидяче положення, розгублено приймаючи склянку води. А тоді його пальці, з затиснутою між ними, білою пігулкою, опинилися біля мого обличчя. 

— Це знеболювальне, — пояснив, не дивлячись на мене.

Іншою рукою вже прилаштовував на моїй нозі пакет із льодом, повністю зосередившись на цьому процесі, навіть брови звично нахмурив. 

А мені раптом захотілося перевірити, що станеться, якщо… 

Повільно хитнувшись вперед, обхопила його пальці губами та провела між ними язиком, видобуваючи пігулку. І завмерла, зіткнувшись раптом із потемнілим поглядом. Він так різко повернув до мене голову, що я аж розгубилася, забувши, що взагалі роблю і навіщо. Тому лиш знічено відсахнулася, підносячи стакан до рота, щоб зробити добрячий ковток та протиснути знеболювальне через пересохлу горлянку.

Навіть крижаний лід біля моєї ступні не міг загасити полом’я від сорому, тому я дуже зраділа, коли Перун випрямився та нарешті пішов геть, залишивши мене на самоті.

Один погляд на брудні спортивні штани викликав неймовірне бажання негайно прийняти душ та перевдягнутися, але це неможливо було зробити, не потривоживши ногу. І все, що мені залишалося - дотягнутися до столика, щоб поставити склянку та з заплющеними очима знову відкинутися на диванну подушку. 

Я почувалася виснаженою і слабкою, а біль в нозі та подряпані коліна від цього дошкуляли ще більше. Хотілося провалитися в настільки міцний сон, щоб не відчувати абсолютно нічого. Тиша навколо заспокоювала, за вікном чулися перегуки лісових птахів, і, здається, я навіть на кілька хвилин задрімала, перш ніж почула скрип підлоги та кроки. 

Різко розплющила очі, якраз у той момент, коли поряд знову з'явився Перун, наче якась грізна примара. Спантеличено поглянула на аптечку, яку він поставив на столику, і перевела погляд на похмурого чоловіка. 

— Показуй коліна, — лиш промовив, дістаючи з коробочки вату та дезінфікуючий засіб. 

Авжеж нічого показувати йому мені не хотілося, та й узагалі, вже майже не болить. Полежу так трохи, наче підбита куріпка, і все саме загоїться. 

Але Даніславу було абсолютно байдуже на мій внутрішній монолог, бо, не дочекавшись від мене жодної відповіді, зітхнув і сам простягнув руки до моїх ніг. 

— Не треба, — пискнула, злякано сіпнувшись. 

Підтягнувшись на руках у сидяче положення, спробувала ще й ноги до грудей притиснути, але зашипіла, як тільки ворухнулася. За що одразу ж була спіймана. Сильні пальці обхопили мене за здорову кісточку, втримуючи на місці, а тоді почали спритно закочувати штанину. Спочатку оголивши одне здерте до крові коліно, а потім - друге, ще й зі синцем довкола подряпин. 

Такі рани мене геть не лякали. Бувало й гірше, набагато. Напружувало те, що дезінфікувати подряпини збирається Даніслав. Я й так не любила цей пекучий процес, а у чужому виконанні - тим більше.  

Аж у горлі пересохло, коли тренер відкоркував пляшечку та просочив шматок вати безбарвною рідиною. Я навіть не встигла відкрити рота, щоб впевнено заявити, що сама впораюся, коли той уже розвернувся та, схилившись, тицьнув мокрою ваткою просто в колінну чашечку. 

— А-а-й! 

Я ледь не підскочила на місці від різкого пекучого болю, рефлекторно подаючись уперед, щоб перехопити повторний напад. Пальці вхопилися за його зап’ясток, а коли здійняла сполоханий погляд, виявилося, що його обличчя від мого в лічених сантиметрах. 

Видих застряг у горлянці, ледь наші погляди зустрілися, і я помітила як вічне роздратування в його очах змінюється на здивування, і як зникає між бровами зморшка, натомість ті повзуть угору, коли дивиться на мої пальці, що все ще стискають його руку. Відчуваючи тремтіння, розумію, що не можу приховати його від нього, коли знову дивиться у вічі. Але кляті пальці наче не слухаються, не бажаючи відпускати його. І я вже не знаю, чи через паніку це. 

Він опускає погляд на мої губи, пульс у вухах заглушує усі думки, і я чую лише схвильоване серцебиття, коли відстань між нами скорочується. Відчуваю аромат його парфумів, від якого тілом розливається відчуття свободи та спокою. Однак за мить до поцілунку периферійним зором помічаю різкий рух. Рефлекси діють швидше ніж мозок, і я злякано сіпаюся вбік, притискаючись маківкою до спинки дивана та бачу… його розслаблену руку, завислу в повітрі. Він хотів… хотів лише торкнутися мене. Не вдарити. 

Розуміння цього прийшло надто пізно. Але як пояснити, що сталося, я не знала. І не могла навіть поглянути чоловікові у вічі. Лиш спостерігала за тим, як він випрямляється та кидає вату на столик. Мовчання стало майже нестерпним, заповнюючи собою кімнату та наче відбираючи кисень. А я так і не знайшла в собі сил щось сказати. Будь-які слова здавалися жалюгідними.