Розділ 25.1

Серце калатало так, що обпікало грудну клітку зсередини. Чи це горять легені? Ікри зводило від напруги, стопи торкалися землі на частку секунди, і якби не біль, я вирішила б, що лечу.

— Стеж за диханням, — гаркнув суворий голос у навушнику, і я скривилася, ледь не перечепившись об власну ногу від несподіванки.

З ненавистю покосилася на набридливий дрон, що слідував за мною від самого будиночка, і підняла руку, щоб продемонструвати в камеру середній палець.

— Бачу, з тобою все гаразд, — негайно відгукнувся голос. — Ще два кола.

Та твою ж…

Фиркнувши, спробувала зосередитися на вдихах і видихах, але хтось забув вимкнутися, і я почула гучне зітхання, а потім роздратоване: "Курка незграбна".

В очах на мить затьмарилося від злості, і треба ж, у цю саму секунду за щось перечепилася і з розмаху гепнулася на землю, здійнявши хмарку пилу. Шкіру на колінах і долонях одразу ж обпекло, очі защипало від піску, що потрапив у них.

Зітхнувши, прикрила очі й опустила голову на долоні. Ноги, відчувши довгоочікуваний відпочинок, відмовлялися рухатися. М'язи дрібно тремтіли, але працювати більше не бажали. Ну, і добре. Залишуся тут. Змоклу спину зігріває ранкове сонечко, теплий вітерець лоскоче шию. Десь поруч залився треллю лісовий птах. Може хоч на декілька хвилин мене приймуть за мертву і дадуть нарешті спокій…

Ідилію перервало гучне ревіння двигуна, і я захникала, прекрасно знаючи, кого зараз побачу. І точно, за мить поруч зі мною зупинився квадроцикл, обдавши ще однією порцією дорожнього пилу.

— Довго там прохолоджуватися збираєшся? — невдоволено запитав мій особистий демон із пекла.

Повернувши голову, з німим роздратуванням глянула на нього знизу вгору. Похмурий, вічно незадоволений, безкомпромісний і жорстокий гад, від якого мене вже аж нервово перетіпувало останні кілька днів. Через його непохитну байдужість. 

Навіть зараз, коли я не слабо приклалася об землю і мені вочевидь дуже боляче, він спокійно дивиться на мене, склавши руки на широких грудях.

— Іди до біса, — прошепотіла, відвертаючи голову. 

На очі навернулися сльози. Ну, чому мене раптом почало хвилювати, що клятий Перун ставиться до мене знову… як у перший день. З холодною байдужістю, наче до бруду під нігтями. 

Я знала, що у всьому винен той клятий вечір, який усе змінив. Коли він міцно тримав мене за руку, відігнавши кошмари. Нічого не могла з цим зробити. Бо це лише моє болюче сприйняття і… якась нездорова надія на те, що замкнути минуле на замок - реально. Треба всього лиш… 

— Вставай. 

Його голос просто над головою змусив здригнутися від несподіванки. Але впертість не дозволяла навіть поворухнутися. Хай постоїть собі та побіситься. Торкнутися ж боїть…

Сильні руки раптом опинилися піді мною, обхоплюючи за талію та здіймаючи в повітря, від чого з губ зірвався шокований зойк. Відчула спиною його тіло та власне тремтіння, коли на коротку мить притис міцніше. 

А тоді відпустив. І пекучий біль пронісся тілом від щиколотки аж до маківки, ледь ступні торкнулися землі. Зашипіла, зажмурюючи очі. Та різко підняла ліву ногу, лиш би все припинилося. Здається, постраждали не лише коліна. Знову тиждень кульгатиму з розпухлою ногою. 

— Підвернула? 

Винирнула з власних думок, коли Даніслав раптом опинився переді мною, опускаючись на одне коліно. Затамувавши подих, спостерігала, як насуплює брови, дивлячись на покриті піском штани в районі колін, а тоді - вниз, на злегка підняту ногу. Підчепивши пальцем штанку, зосереджено розглядає те, що під нею, і раптом іншою рукою торкається під кісточкою, від чого тіло знову прошиває болючим імпульсом.

Зойкнувши, захиталася, втрачаючи рівновагу. Та навіть подумати про повторне падіння не встигла, як чоловіча рука обхопила стегно, а тоді мене знову здійняли в повітря. 

— Що ти… робиш? — видихнула ледь чутно, опинившись у нього на руках. 

Така близькість була… занадто. Просто занадто, для моїх і так розхитаних нервів. Руки самі собою схрестилися в якомусь захисному жесті, щоб не торкнутися зайвий раз чоловіка. 

Розгубилася, коли він підійшов до квадроцикла та легко пересадив мене на широке сидіння боком, а тоді застрибнув сам. 

— Тримайся за мене, — наказав, укладаючи мої ноги собі на стегно, так, що я за інерцією стукнулася плечем об його грудну клітку і здійняла на нього переляканий погляд. 

Коли він раптом опустив голову та поглянув просто у вічі, повітря навкруги знову наче заіскрило, викликаючи сироти на шкірі. Ранкове сонячне проміння відбивалося в райдужках кольору еспресо, додаючи їм тепла, і від цього перехоплювало подих. 

Але магія тривала недовго. Наступної миті Перун кліпнув і знову насупив брови, стаючи самим собою. 

— Ти ще й головою вдарилася? — пробурчав, хапаючи мене за руку та закидаючи собі на згин ліктя. — Злетиш дорогою, я не винен. 

Коли нахилився нижче, щоб крутнути ключ у замку запалювання, його дихання торкнулося мого чола, та наступної миті квадроцикл під нами загарчав, вібруючи, в очікуванні, і я забула про все на світі, намагаючись вхопитися за Даніслава якомога міцніше.