Розділ 24.1

До котеджу ми дійшли мовчки, нічого не запитуючи та не порушуючи крихкого марева взаєморозуміння між нами. Вчепившись у його долоню, я боялася лиш, що він струсить мене з себе, тільки-но відійдемо подалі. Але він тримав. Лиш переплів наші пальці, як тільки перестали лунати звуки фільму далеко позаду.

Мене все ще турбувало питання, як він здогадався, що мені потрібно піти. Однак запитувати не наважилася, навіть коли ми увійшли до будиночка. Відчувши, як зникає тепло його долоні, не змогла побороти дивного відчуття в грудях, схожого на розчарування.

І це мене до біса налякало. Тому, як тільки Перун відвернувся та ступив крок до кухні, я розгублено закрокувала до сходів на другий поверх, водночас жадаючи і не бажаючи опинитися чимдалі від тренера, який несподівано став єдиною людиною, яка лиш своєю присутністю дарує відчуття… свободи.  

До вечері я просиділа на ліжку, дивлячись на перший за рік малюнок. На Перуна, якого зобразила в момент забуття. Згортала і розгортала блокнот. Засовувала його під матрац і знову діставала. Розгубленість чергувалася з радістю, що не втратила навичок, і лінії та тіні вийшли майже ідеально, навіть у стані трансу. 

Коли принесли вечерю, я була все ще настільки заглиблена у власні думки, що ледь не запхнула до рота цілу ложку салату, не прочитавши склад. І, якби Даніслав не схопив за зап'ясток, замість медитацій провалялася б у відключці через горіхову олію. Знову.

Від несподіваного дотику пальців тренера, здригнулася, сіпнувши рукою з переляку, і щедра порція буряка, не донесена до рота, ляпнулася на комбінезон. Мій розчарований стогін навіть налякав чоловіка, і той миттєво відпустив мене. 

Хоча, у всій цій ситуації, як виявилося, був таки один позитивний момент. На моє скиглення: "Це був останній чистий одяг, бляха", Перун здивовано здійняв брови і повідомив, що за будинком є приміщення з пральною машинкою та сушаркою.

— А раніше не міг сказати?! — вигукнула роздратовано.

— Я тут не для того, щоб проводити екскурсії чи прати твої трусики, — миттєво кинув у відповідь, суворо зсунувши брови.

— Та я ж не… — закліпала спантеличено. — Навіть не смій думати про мої трусики, збоченцю!

І, піднявшись з-за столу з гордо задертим підборіддям, закрокувала геть.

— Що?! — проревіли позаду, та я тільки пришвидшилася, опиняючись біля сходів за кілька секунд. 

***

Помста від Даніслава не змусила себе чекати. Рівно о дев’ятнадцятій шторку в мою спальню різко відсунули, ледь не зірвавши з петель. Я саме намагалася, не відключаючись, малювати, натхненна знанням того, що все ще спроможна на це. Однак лінії виходили не впевненими, і картинка в голові та на папері до роздратування різнилася. Тому, коли Перун безцеремонно увірвався до мого закутка, я вклала всю свою злість у кинутий на нього погляд. 

— Розумію, що тут особливо не постукаєш, але можеш хоча б сказати “тук, тук” перед тим, як вриватися?!

— Тук, тук, — іронічно повторив. — Підйом, на пробіжку.

— Зараз?! — Я оглянула свої піжамні шорти і майку, більше схожу на топ, єдине, що знайшла на дні валізи. — Усі мої речі зараз у пральній машинці. 

Чоловічий погляд пройшовся по мені, затримавшись на голих ногах, від чого чомусь спалахнули щоки і захотілося сховатися під ковдру. Коли наші погляди знову зустрілися, мене охопило якесь хвилююче тремтіння. Здавалося, навіть повітря в кімнаті наелектризувалося. 

— Ти одягнена, — хрипко констатував. — Для бігу підійде. 

— Там вечір! — обурилася. — Холодно і… комарі, і…

Примружившись, кілька довгих секунд пропалював мене поглядом, а тоді різко підняв руку до грудей і розстібнув свою спортивну кофту. Не встигла я зрозуміти, що відбувається, як та вже летіла в мене. 

— Одягай, і щоб через п’ять хвилин стояла надворі. 

І, розвернувшись, пішов геть, навіть не поправивши штору. 

— Ну, ти й козел, — пробурмотіла йому вслід, а тоді повільно опустила погляд на чорний фліс, що майже повністю закрив мої ноги. 

Господи, вона ж гігантська…