Розділ 21

— Ну, і як? Ціла та неушкоджена? — Даніслав з глузливою посмішкою згорнув журнал та підвівся з крісла, коли я вийшла з кабінету. 

Не те, щоб мене трохи заспокоїло знайомство з Лідою, але після того, як вона почаклувала над моїм обличчям та шиєю, зволожила масочками руки та ступні, я справді почувалася добре. Якось аж підозріло добре. І не могла припинити дивитися у маленьке дзеркальце, яке дівчина мені подарувала. Очікувала, що от-от шкіра вкриється пухирями чи зморщиться, як варене яблуко. 

Змусивши себе нарешті відірватися від роздивляння, зітхнула та вкинула дзеркальце до кишені комбінезона.

— Мені обов’язково йти кудись о четвертій? — поцікавилася, крокуючи за тренером на вихід з будівлі.

Відповів не одразу, замислено нахмуривши брови. І, лиш коли ми опинилися на вулиці, сказав:

— Це єдиний не обов’язковий пункт. Але…

— Ніяких «але», — швидко обірвала його, задоволена й першою частиною відповіді. — Я нікуди не йду.

— Але… — з натиском повторив. — Якщо перша зустріч із групою тобі не сподобається.

— Не сподобається, — вперто заявила.

Коли він, закотивши очі, рушив доріжкою вперед, я закрокувала слідом, намагаючись зрозуміти, як його переконати, що посиденьки з незнайомцями, та й узагалі контакти з десятком нових людей, вженуть мене в стрес. Я цілий рік контактувала лише зі Златою та касиркою найближчої до дому продуктової крамниці. Найменше мені хочеться зараз знайомитися та зображати радість від цього. І бачити такі ж фальшиві посмішки у відповідь.

— Ти казав, що я стерво, — промовила йому в спину. — І мені тут не місце. Не хочу псувати іншим учасникам настрій своєю присутністю.

Очі защипало, і я зрозуміла, що в намаганнях знайти слабке місце і переконати Даніслава, випадково сказала правду. І загнала собі ніж у спину цими словами, бо інакше як пояснити це відчуття, наче знову стає важко дихати…

А він навіть не озирнувся…

Вже думала, що вирішив проігнорувати мої слова, але коли ми опинилися в оточенні дерев, недалеко від котеджа, несподівано зупинився.

— Що означає випалений хрест у тебе на поясниці? — раптом спитав.

Місце, про яке він сказав, раптом спалахнуло фантомним болем, а тіло охопило тремтінням.

— Це не хрест, — вичавила ледь чутно. — Це літера «ха».

Очі засльозилися, і я не встигла опанувати себе, коли чоловік раптом розвернувся, ловлячи мій погляд.

— «Ха»? — спантеличено перепитав. — Не розумію…

Він так пильно вдивлявся у мене, наче намагався зазирнути у саме пекло. Пекло, яке я не збиралася нікому нізащо показувати. Тому, стенувши плечима, вичавила жалюгідну посмішку та швидко закрокувала вперед, сподіваючись втекти.

— Це вже не має значення, — пробурмотіла, проходячи повз.

І не була готова до того, що Даніслав перехопить мене за лікоть, знову спиняючи.

— Скажи мені, — не вимагав, скоріше… просив. — Це він зробив?

Згадка про Ольховського з його уст змусила мене різко здійняти погляд. Потонути в темряві його очей. Майже задихнутися від почуттів, що роздирали серце на шмаття. А тоді… розізлитися. Наче загнана в кут безпомічна істота, в якої із захисту залишилися лиш гострі кігті.

— Яке тобі діло до цього? — просичала, сіпнувшись, в намаганні звільнити руку з його хватки, і опустила затуманений сльозами погляд. — Ненавидітимеш менше? Чи хочеш просто задовольнити свою цікавість? Добре. «Х» від слова «хвойда», задоволений?

Пальці на моєму лікті розтиснулися так різко, наче їх обпекло вогнем. І цього було достатньо, щоб відчути його огиду до мене, навіть не підіймаючи очей до обличчя.

Відступивши, розвернулася й рушила до котеджа, відчуваючи, як усе те пекло, яке я старанно замикала на ключ, виривається назовні. Вперше після терапії, - не у снах… Усі заблоковані спогади про власну безпомічність в руках у психа, фантоми болючих дотиків, пекучий біль від хлиста… в місцях, де не видно ран, брудні слова в обличчя, коли ґвалтував, змушуючи дивитися у вічі. Лазерна корекція забирала більшість шрамів, не встигали ті як слід злитися зі шкірою, але тільки не «Х», витавруване в місці, де ніхто, окрім нього не бачитиме…

— Ти навіки лише моя, затямила? І ніякого розлучення не отримаєш. Хвойди в цьому домі тільки слухняно розсувають ноги і зображають чемних дружин на публіці. А брикатимешся, не доживеш і до дев’ятнадцятиріччя. Твої матуся з татусем дуже засмутяться, коли ти так рано до них приєднаєшся.

 Його сміх був найстрашнішим у ту ніч. Дев’ятий день після нещасного випадку, в якому загинули мої батьки. Чотирнадцятий день після нашого весілля з Макаром, на «фіктивний» шлюб з яким мене вмовив татко. Щоб об’єднати бізнеси…

Що ж, це вдалося. Убивши моїх маму і тата, Макар прибрав до рук нашу фірму, переписав на себе мою спадщину і затаврував літерою «Х». На довгих десять років…