Розділ 20

Радісне передчуття тривало недовго… в принципі як і від усього в цьому жахливому місці. Насолоджувалась я рівно до того моменту, поки ніжні на вигляд руки Тетяни не стиснулися на моїх плечах, та так, що аж, здається, щось захрустіло. Коли вона буквально втиснула мене в кушетку ледь не видавивши хребет через грудну клітку, заверещала, але з мого розчавленого тіла вирвався лиш передсмертний хрип.

Здається, я втрачала свідомість кілька разів, доки жіночка намагалася перетворити моє тіло на м’ясний фарш. А коли усе закінчилося, не змогла поворухнути навіть тремтячим мізинчиком.

— Вставай, — прохолодно сказала Таня, поплескавши мене по занімілій спині. — У мене через п’ять хвилин сеанс.

— Не можу, — ледь чутно проскімлила. — Здається, ви зламали мені хребта. 

Таня цокнула язиком, щось пробурчала, а тоді вийшла за двері, залишивши мене саму, нещасну і побиту… А тренер, напевно, не скоро мене шукатиме, якщо взагалі…

— Ти як? 

Його голос… Невже я таки померла?

— Тільки не в пекло… — простогнала, не розплющуючи очей. — Я цього не заслужила. Ну, може не завжди була хорошою людиною, але поки що нікого не вбила. І нічого не крала… За те, що позичила в п’ятому класі ручку в подруги, хіба відправляють до пекла? 

— Ясно… 

Наді мною зітхнули, а тоді накинули на плечі щось м’яке і обхопили за талію, відриваючи від кушетки. Різка зміна положення частково привела мене до тями, тому я таки змогла втриматися, коли мене поставили на ноги. 

— Я тримаю.

По тілу розповзлися мурашки від його голосу над головою. І лиш тоді я зрозуміла, що стою роздягнена, в одних трусах, а реальний Даніслав за моєю спиною… притискає до себе, торкаючись широкою долонею мого живота. Не встигла навіть як слід про це подумати, коли вона зникла, а мене повністю закутали в махровий халат. Навіть розслаблені руки в рукави якось встромити примудрився…

— Жива?

Так, це справді дуже схоже на мою нікчемну реальність, тому, здається, жива. На жаль.

Притримуючи на грудях халат, повільно розвернулася до тренера і, не підіймаючи розгубленого погляду, кивнула. У відповідь тихо гмикнули. 

— Супер, — поглянувши на годинник, сказав. — Ще є час на косметичні процедури…

— Нізащо! — Злякано відсахнувшись, поглянула таки йому у вічі та похитала головою. — Ти що, не бачиш, що їхня ціль - закатувати мене до смерті?! Я хочу назад, згодна навіть на тренажер… і пробіжку! Тільки скажи їм, що мені зле, і ми йдем…

Стулила рота, побачивши, як тремтять його губи від ледь стримуваного сміху, а коли затулив широкою долонею обличчя, ображено стисла губи. Отак, значить?! Весело йому! Мене хочуть убити, а він регоче!

— Знаєш що?! — гаркнула. — Ідіть ви всі… лісом!

І, схопивши свій одяг зі стільця, кинулася до дверей. 

— Кароліно! 

Він перехопив мене за лікоть, коли схопилася за клямку, і розвернув. А тоді нахилився, зазираючи у вічі. Більше не сміявся. Лиш пропалював темними очима, поглядом обмацуючи моє розпашіле обличчя. 

— Послухай, — зітхнув, повільно відпускаючи. — Ніхто не збирається тебе вбивати. Таня… вона спортивний масажист, тому, звикнувши до таких тіл, як моє, не завжди розраховує силу. Але її масаж - найкращий. А зараз я віддам тебе Ліді, яка увімкне тобі заспокійливу музику, намаже якимись масочками…

— Ага, з кислотою! 

Я тупнула ногою, не збираючись ризикувати своїм обличчям. Занадто багато збігів, які в сукупності доводять мене до сказу. Ліда може “випадково” переплутати косметичні суміші, і спалити мені обличчя. Або волосся випаде. Або ще щось… Страшно уявити. 

— Усе буде добре, — закотивши очі, впевнено заявив тренер. — Я буду за дверима. Якщо Ліда почне раптом тебе душити, чи відчуєш щось не те, одразу мене покличеш.

Дуже переконливо, особливо, якщо взяти до уваги, що Даніслав, як працівник, з ними заодно! Чи це все моя клята параноя? Боже…

Затуливши обличчя руками, я у відчаї застогнала, а тоді глибоко вдихнула і роздратовано буркнула:

— Гаразд. Але якщо після цих процедур я залишуся без обличчя, наступною жертвою косметології станеш ти, ясно?

Його губи знову затремтіли, і я, щоб не бачити цього, розвернулася та вийшла з кабінету.