Розділ 18

— Ти можеш крутити швидше? 

— А ти можеш звалити і не заважати? Я на велотренажері, все як ти хотів. То якого чорта знову казишся?

Даніслав загарчав, махнув рукою та, розвернувшись, пішов геть. За мить, почувши його кроки на сходах, вже була готова зробити перерву, поки він не бачитиме. Бо м’язи ніг, не відійшовши від ранкової пробіжки, отримали чергову дозу навантаження, і я починала хвилюватися, чи виповзу хоча б на другий поверх після всього цього. 

А пройшла лиш половина дня, на секундочку! Попереду ще якісь косметичні процедри, посиденьки з групою (що б це не було, аби не якась секта), знову “час із тренером” і медитації. Якщо він ще й ввечері півтори години ганятиме мене лісовими стежками чи всадовить на цей велосипед, я замкнуся у ванній і не вийду звідти до 21:00. А може й помедитую там.

Озирнувшись, обвела поглядом приміщення і, прислухавшись до тиші, повільно зупинилася та перекинула ногу, щоб злізти з тренажера. Ніхто на це не зреагував миттєвим криком, тому, збадьорившись, навшпиньки прокралася до кухні, налити собі соку. Годинник показував, що вело-тортури тривали всього двадцять хвилин, але здавалися мені вічністю поряд із невдоволеним Перуном, що стояв над головою і безперестанку бурчав.

— Кароліно!

Ледь не похлинулася, почувши його голос просто за спиною. Розвернулася і, вороже глипнувши з-під лоба, вперто допила залишки яблучного соку.

 — Під час тренувань краще пити воду, — склавши руки на грудях, зауважив, дратуючи цим ще більше. 

О господи, невже мені справді доведеться провести з ним два місяці?!

***

Ще півгодини на велотренажері, і я не витримала. Сповзла з сидіння і, не зважаючи на невдоволення тренера, почвалала до ванної кімнати, щоб прийняти душ і перевдягнутися в залишений там джинсовий комбінезон. 

— Ти зовсім не слухаєшся! 

Коли він раптом схопив мене за лікоть, розвертаючи, я не втримала рівноваги, і ноги підкосилися. Вчепившись пальцями у його футболку, скривилася від болю в усьому тілі, а тоді здійняла втомлений погляд. Темні очі, здавалося, пропалять у мені діру, а сильні пальці от-от зламають руку, але я була надто безсила, щоб пручатися. 

— Якщо збираєшся вдарити, давай, — виклично заявила. — Зроби це. Ти так ненавидиш мене, що рано чи пізно все рівно не стримаєшся. Але тоді, пізніше, засліплений некерованою злістю, розірвеш мене на шматки. А я ще хочу пожити… напевно. 

Його рука на коротку мить стиснулася сильніше, і він підтягнув мене ближче. Похмурі брови майже зійшлися на переніссі, а вилиці напружилися, коли він зімкнув щелепи. 

Що ж, я сама це запропонувала…

— Що за маячню ти несеш?! — прогарчав мені в обличчя, зазираючи у вічі ненависним поглядом. — Думаєш, якщо доведеш мене до сказу, я не втримаюсь, а ти отримаєш іншого тренера? Цього не буде. А тобі з такими ідеями час полікувати голову. 

Окинувши мене презирливим поглядом, різко відпустив і, розвернувшись,за мить хряснув вхідними дверима. 

Наче крижаною водою облив, даючи зрозуміти, що не заслуговую навіть на ненависть. Я й справді нікчема, якій потрібно полікувати голову… 

Стало важко дихати, а на очі навернулися сльози. Від сорому, що сама… запропонувала вдарити. Наче справді цього бажала. І була майже впевнена, що погодиться… Його презирство вибило мене з колії, змусило розгубитися. Привело до тями…

Єдиним бажанням було - заповзти в темний куточок, щоб пережити цей сором, та все, що дозволила собі - кілька ображених сльозинок. А тоді рвано вдихнула, повернулася в бік ванної кімнати і невпевнено рушила туди, куди й збиралася. Приймати душ і перевдягатися. Пожалію себе, коли якщо переживу цей клятий день.