Розділ 16

— Ну, це вже не смішно, — пробурчала я, дивлячись на свій сніданок. 

— Горіхи? — здивовано й собі зазирнув до контейнера Даніслав, а тоді вихопив з моїх рук список інгредієнтів. — Та ніби ні… Що не так на цей раз?

Я лиш важко зітхнула, а тоді здійняла на нього похмурий погляд. 

— Не так уже й багато існує продуктів, які мені не подобаються, не враховуючи горіхів, які просто небезпечні. — Я підняла руку та загнула палець. — Мед, гірчиця, рукола, ізюм… а від вигляду оцього мене вивертає! 

І ображено тицьнула пальцем у бік тосту з авокадо та хамоном, поверх якого розтікся бридкий яєчний жовток з яйця пашот. 

Даніслав ще кілька секунд дивився на мене, здійнявши брови, ніби сподіваючись, що я жартую, а тоді закотив очі і підсунув мій сніданок до себе. 

— Які ми балувані, — пробурчав, хапаючи ножа. 

А тоді підняв тост, зішкріб із нього яйце та, подумавши мить, зняв ще й тонко нарізаний хамон. З іронічною посмішкою простягнув голий тост із сирною намазкою та шматочками авокадо. 

— Тепер їстимеш? Чи залишити лише хліб? 

О, а у мене є вибір? Я й так від голоду вже ледь на ногах стою. Ще й коліна трусяться після пробіжки. Тому довелося таки слухняно взяти тост і жадібно вгризтися в нього зубами. 

Фиркнувши, тренер гепнувся на барний стілець та відкрив свій контейнер зі сніданком. Я аж навшпиньки піднялася, щоб переконатися, - огидна їжа однакова для обох. Майже…

Йому поклали ще й кілька шматочків підсмаженого на грилі курячого філе! Що за несправедливість?!

Запиваючи тост яблучним соком, я примруженим поглядом спостерігала, як соковита курочка зникає в його роті, і як рухаються могутні щелепи, знищуючи її. Коли його виделка торкнулася останнього шматка, не витримала. 

— Дивись, там бобер! — вигукнула, тицьнувши пальцем у вікно. 

І як тільки чоловік спантеличено озирнувся, вихопила з його контейнера завітний шматок і запхнула до рота. Секунда пішла на те, щоб до мозку дійшла інформація про скоєне, дві на обдумування, а на четвертій я вже летіла до сходів не озираючись. 

Позаду дуже красномовно мовчали.

***

Причаївшись у своїй спальні, вдавала, ніби мене не існує і прислухалася до звуків з першого поверху. Однак Даніслав не підіймався, а згодом узагалі гримнув вхідними дверима. Ну, принаймні, якщо й убиватиме, то пізніше….

Щоб згаяти час до сеансу в психотерапевта, витягнула з сумки блокнот і олівець, сподіваючись, що від дози адреналіну в крові, на мою голівоньку таки зійде натхнення. Та так і зависла над пустим розворотом, не знаючи, з чого взагалі ту книжку почати. 

Коли у вхідні двері постукали, я отямилася, здригаючись, та кліпнула, відчуваючи, як звично печуть очі. А тоді глянула на годинник, здивовано відзначаючи, що вже десята. Очі ковзнули з циферблата на блокнот, який все ще лежав на колінах, і я шоковано завмерла. Зі сторінки на мене дивилися очі тренера, з-під насуплених брів. Вилиці напружені, губи стиснуті. Наче живий. 

Злякано згорнувши блокнот, запхнула його під матрац та приклала руку до грудей, у яких скажено билося серце. 

Це мій перший малюнок за рік. І на ньому страхітливий Перун. А я навіть не пам’ятаю, коли намалювала його. Чортівня якась…