Розділ 14

Низьке похмуре небо перетікало у графітові бурхливі води океану, який аж ніяк не бажав бути Тихим. Хвилі з шипінням накочувалися на кам’яний берег, оскаженіло спінюючись на моїх голих щиколотках, наче хотіли забрати з собою, на глибину. Та крижаний страх скував мене не через це. Навіть не озираючись, я знала, — ВІН за моєю спиною. 

— Сумувала, Ліно? 

Вкрадливий шепіт переріс у гарчання, коли його холодні пальці зімкнулися на моїй шиї, розвертаючи. Змушуючи зазирнути у чорні байдужі очі. Надто живі, як для мертвого. Горло судомило, і я не могла зронити й слова, хоча подумки кричала, благаючи про допомогу.

— Поховала мене і думала, що це кінець? 

Він підняв мене над землею, невагомо втримуючи на руці, а я лиш безсило висіла, тримаючи руки вздовж тулуба. Бо щоб спробувати звільнитися, мусила б торкнутися його мертвих кистей. 

— Тільки після тебе, люба дружино. 

Він зробив кілька кроків уперед, і мої ступні торкнулися води. Я хотіла зажмурити очі, щоб не бачити ні Макара, ні темної каламутної води, що вже сягала колін. Але не могла. Мене ніби паралізувало, і я розівчилася кліпати. Всі м’язи напружено тремтіли, але повіки ні на міліметр не опустилися. Змушуючи дивитися на зловтішний вишкір, на те, як збуджено тремтять його ніздрі, а в блискучих очах палає саме Пекло. 

Навіть зраділа на мить, коли він опустив мене, занурюючи в темну воду, і на якусь мить я перестала його бачити. Рот наповнився солоною водою, тіло скувало холодом, а шию сильніше здавила сильна рука. Здається, це кінець… 

— Підйом, вихідний закінчився! Довго я ще тебе будитиму?!

Голос Даніслава вирвав мене з кошмару так різко, що я, розліпивши повіки, все ще важко дихала, наче справді тонула. В роті стояв солоний присмак, але торкнувшись обличчя пальцями, зрозуміла, що це сльози. Дідько, знову продовжується...

Нічого дивного. Хоча вчора до кінця дня мені справді дали спокій, навіть дозволили погуляти перед будиночком “так, щоб я тебе бачив”, від цього місця я все рівно стресувала. Особливо, коли згадувала, що за кожним моїм кроком слідкують камери. І тренер. Навіть не знаю, що дратувало сильніше. Ні про який спокій і мови не могло бути, що вже казати про натхнення. А побачивши, що на вечерю принесли салат з куркою, заправлений ненависним гірчично-медовим соусом, викинула його у смітник, залишившись голодною. Була настільки розчавлена, що навіть не згадала про заповітний пакет від Златки, тому заснула з пустим шлунком і безнадійними думками.  

Живіт забурчав, нагадуючи мені про це. Годинник на зап’ястку показував всього лиш без п'яти хвилин шосту, але цього разу я зраділа ранньому пробудженню. Намагаючись не згадувати свій сон, стягнула ноги з ліжка та заходилася шукати у валізі щось, що б замінило мені спортивний костюм. Ну і зжувала кілька шоколадних цукерок із пакета, щоб на пробіжці не втратити свідомість від голоду. 

Перун аж здивовано звів брови, коли я з’явилася на сходах за кілька хвилин, на ходу збираючи волосся у високий хвіст. Чи то він так відреагував на мої рожеві лосіни зі свинками? Якщо не дізнаюся, де тут пральна машинка, за кілька днів з одягу залишиться лише купальник і покривало з дивану на першому поверсі.   

— Що, сьогодні без ванних процедур? — іронічно всміхнувся, простягаючи мені навушник, схожий на той, який я запустила в політ учора. Невже знайшов?

— Сподіваюся вбити тебе запахом з рота, — пробурчала, вставляючи динамік у ліве вухо. 

А коли тренер фиркнув, гордо задерла підборіддя та закрокувала до дверей, застібаючи спортивну кофту. О шостій ранку навіть влітку дрижаки били. А якщо ще й захворію, то мене тут доб’ють.

— Чому ти викинула свою вечерю? — спитав Даніслав, коли вийшли надвір. 

Задивившись на світліюче небо над верхівками дерев, не одразу відповіла. Запах лісу такий запаморочливий, що хотілося стояти отак вічність, вдихаючи хвою та вранішню росу на зеленій траві. Та, відчувши на собі допитливий погляд, зітхнула. 

— Той, хто складав це меню, або надто погано мене знає, або хоче моєї смерті. — Звучало це ще жалюгідніше, ніж виглядало в моїх думках. — План якийсь буде, чи мені вже починати бігти? 

Сподіваючись, що тема закрита, я зійшла східцями на траву та попрямувала до лісу, однак Перун таки вирішив шокувати мене наостанок. 

— Я поговорив з Устиною про це. Меню змінити вони не можуть, але додаватимуть список інгредієнтів, щоб не повторилося ситуації з горіховою олією. 

То он що там було… Підступно. Не здивуюся, якщо повар теж виявиться знайомим мого мертвого чоловіка, і це не що інше, як банальна помста.