Розділ 8

— Ти глуха?! Я сказав - підйом! 

Ще не встигнувши до кінця прокинутися, різко розплющила очі та примружилася, намагаючись сфокусуватися на силуеті біля мого ліжка. 

Я що, справді заснула? Коли? На одній території з ним?! Та ще й проспала всю ніч без сновидінь? 

Заціпенівши, дивилися на Перуна, такого ж роздратованого та страхітливого, як і раніше, та взагалі нічого не розуміла. Може я від пережитого стресу не заснула, а втратила свідомість? Чи впала в кому? Впевнена, цей нелюд розбудив би мене своїм демонічно низьким голосом, навіть якби я померла. 

— Через п'ять хвилин щоб була готова, — гаркнув чоловік, розвернувся та нарешті пішов. 

Готова до чого? 

Сон як рукою зняло, і я різко сіла, підіймаючи до обличчя зап'ясток з розумним годинником, який мені вчора видали. 5:50? Господи, цей нелюд взагалі спить чи живиться енергією оточуючих цілодобово?

Застогнавши, провела долонею по обличчю та видихнула. Якщо весь період мого перебування тут буде схожим на сьогоднішній ранок, то я не протримаюсь і тижня…

Після сну в джинсах та футболці відчувала себе не надто приємно, тому вирішила спочатку скористатися душем та переодягнутися. Сподіваюся, ванна хоч замикається.

Відкопавши у валізі сумочку з косметичними засобами та рушник, з одягу прихопила спортивні лосини, топ та довгу майку, взула кросівки та з гордо піднятою головою покинула свою спальню, якщо цей закуток можна так назвати.

З хвилюванням помітила, що Даніслав теж внизу, сидить на дивані, відкинувшись на спинку, з планшетом у руках. Ага, значить у тренерів техніку не відбирають. Може тут і вай-фай є? Треба буде спровадити кудись цього монстра і дістати з валізи ноутбук, щоб вимкнути усі звукові сповіщення та перевірити доступ до мережі.

Перун, почувши на сходах мої несміливі кроки, лиш на мить відірвався від екрану, а тоді нахмурив брови та зітхнув. Але промовчав, на мою превелику радість. У мене бажання розмовляти з ним теж не виникло, тому швиденько звернувши під сходи, відчинила двері у ванну і ледь не заскочила всередину. Провернувши ключ, видихнула та роззирнулася. Приміщення було таким крихітним, що душова кабінка, унітаз та умивальник ледве поміщалися. Навіть речі не було де скласти.

Помітивши на дверях три гачечки, повісила туди рушник та якось примостила змінний одяг. Косметичку поставила на кришку унітазу та дістала з неї зубну пасту зі щіткою. Ну, могло бути й гірше…

Душ і звичні вранішні процедури привели мене до тями та навіть трохи підбадьорили. А знайшовши в тумбі під умивальником фен, відчула себе майже щасливою. Не надовго. А точніше, до того моменту, доки не вийшла з ванної, одразу ж наткнувшись на невдоволеного Перуна зі складеними на міцних грудях руками.

— Думав, ти там втопилася, — буркнув, здійнявши брову. — Наступного разу, як вирішиш додати до розпорядку дня душову, вставай на півгодини раніше. Я не збираюся витрачати свій час на очікування, доки ти там наплескаєшся.

Розвернувшись, він схопив з кухонної тумби пляшку води та пішов до виходу.

— Через хвилину не з’явишся перед будинком, вилетиш з проєкту, — докинув через плече та грюкнув дверима знадвору.

І тебе з собою заберу, козел. На скільки я пам’ятаю, штрафні санкції діють і на тренерів, тож нічого мене лякати.

Гордо розвернувшись, швидко піднялася сходами, щоб залишити речі на ліжку. Брудний одяг запхнула в пакет, не знаючи, що з ним взагалі робити. На пральну машинку я в будиночку поки що не натрапила, а запитувати в Перуна принципово не буду. Сподіваюся, що зустріну сьогодні Устину або когось із персоналу, щоб вияснити це питання. І не лише це. У мене взагалі до їхнього проєкту надто багато питань та пропозицій.

Роздратовано обсмикнувши футболку, зібрала волосся у високий хвіст і швидко спустилася на перший поверх. Знадвору чувся якийсь гуркіт, і це мене трохи спантеличило. Ми що, кататимемося на мопедах?

Але, відчинивши двері, здивувалася ще більше, побачивши Даніслава на квадроциклі з якимось пультом чи джойстиком в руках. Що ми, в біса, робитимемо?

Кинувши на мене байдужий погляд, Перун заглушив двигуна та, перекинувши ногу, ступив на траву.

— Щоб зрозуміти, у якій ти фізичній формі, проведемо тестову пробіжку, — повідомив, крокуючи до мене. — Одягни це.

Він простягнув руку та розкрив долоню, демонструючи якусь маленьку білу штуку.

— Це всього лиш динамік, — іронічно всміхнувся, перехопивши мій недовірливий погляд. — Я коригуватиму маршрут, щоб ти не заблукала.

О, благаю, та ти тільки зрадієш, якщо я заблукаю, потону чи мене з’їсть зграя диких бобрів.

Спустившись східцями, я підійшла до тренера та схопила динамік, намагаючись не торкатися його долоні. Покрутила в пальцях, роздивляючись, та рішуче запхнула у ліве вухо.

— Чудово, — кивнув, не дивлячись на мене. — Ну, вперед.

І він махнув рукою кудись у бік лісових заростів. Що? Оце й усе? Просто бігти? Без пояснень та розігріву? Що це за тренерська тактика така? Чи він просто знущається?

— У тебе ще й зі слухом проблеми? — Насмішку в його голосі неможливо було сплутати з турботою про моє здоров’я.

І я, різко відступивши вбік, побігла. Просто щоб опинитися подалі від цього кретина та його пихатого презирства. Може таки заблукаю в цьому лісі хоч на кілька щасливих годин.