***

Серце калатало так, що обпікало грудну клітку зсередини. Чи це горять легені? Ікри зводило від напруги, стопи торкалися землі на частку секунди, і якби не біль, я вирішила б, що лечу.

— Стеж за диханням, — гаркнув суворий голос у навушнику, і я скривилася, ледь не перечепившись об власну ногу від несподіванки.

З ненавистю покосилася на набридливий дрон, що слідував за мною від самого будиночка, і підняла руку, щоб продемонструвати в камеру середній палець.

— Бачу, з тобою все гаразд, — негайно відгукнувся голос. — Ще два кола.

Та твою ж…

Фиркнувши, спробувала зосередитися на вдихах і видихах, але хтось забув вимкнутися, і я почула гучне зітхання, а потім роздратоване: "Курка незграбна".

В очах на мить затьмарилося від злості, і треба ж, у цю саму секунду за щось перечепилася і з розмаху гепнулася на землю, здійнявши хмарку пилу. Шкіру на колінах і долонях одразу ж обпекло, очі защипало від піску, що потрапив у них.

Боже, не так я собі уявляла чудову відпустку, яку мені описувала подруга, підсовуючи безглузду брошурку Проекту "Перезавантаження".

— Нові враження, природа, брутальний чоловік поряд. Такий роман напишеш, дівчатка верещатимуть!

Ага. Верещатимуть. Від жаху.

Зітхнувши, я прикрила очі й опустила голову на долоні. Ноги, відчувши довгоочікуваний відпочинок, відмовлялися рухатися. М'язи дрібно тремтіли, але працювати більше не бажали. Ну, і добре. Залишуся тут. Змоклу спину зігріває ранкове сонечко, теплий вітерець лоскоче шию. Десь поруч залився треллю лісовий птах.

Ідилію раптово перервало гучне ревіння двигуна, і я захникала, прекрасно знаючи, кого зараз побачу. І точно, через хвилину поруч зі мною зупинився квадроцикл, обдавши мене ще однією порцією дорожнього пилу.

— Довго там прохолоджуватися збираєшся? — невдоволено запитав мій особистий демон із пекла.

Повернувши голову, я похмуро глянула на нього знизу вгору. Брошурка не обманула. Поруч зі мною справді мужній, сильний і гарячий чоловік. Мрія будь-якої героїні роману. Тільки треба було прописати хоча б дрібним шрифтом, що окрім охріненної зовнішності, в цьому біороботі немає більше нічого людського. Похмурий, вічно незадоволений, безкомпромісний і жорстокий сухар. Навіть зараз, коли я не слабо приклалася об землю і мені вочевидь дуже боляче, він спокійно дивиться на мене, склавши руки на широких грудях.

Ніколи не думала, що можна когось зненавидіти за декілька днів, але раніше я просто ніколи не була знайома з НИМ. З Даніславом Перуном.