Моя перша зустріч з НИМ

.....

Після випускного пройшло два тижні, я  більше не бачила ні Іллю ні Давида, та  й зараз не до них. Мені потрібно вибрати мою майбутню професію. З цим думками я сиділа на кухні і пила чай, але їх обірвав мамин голос з її кімнати:

- Навіщо тобі приходити сюди, ти думаєш, якщо ти прийдеш, то я все забуду, чи що Юля зможе тобі пробачити всі ці роки! Аліса?! Аліса може приходити у будь- який момент, але тебе я не хочу бачити... що ти сказав.. це я безсердечна?.. навіть якщо так,  в усьому винний ти! Саме через тебе я розлучилася зі своєю донечкою, ти вбив все хороше у мені... своєю зрадою! Я скажу їй! Поговоримо пізніше!

Договоривши мама вийшла з кімнати  і направилася у сторону кухні:

- Мам, все добре?

- Що?.. а так, все добре!

- Я можу запитати.. з ким ти говорила ти по телефону?

- Ну я не знаю як тобі сказати... це був твій тато!

- Тато?! Що йому потрібно?

- Він хоче побачити тебе.

- Побачити?! Шістнадцять років не згадував про мене, а тут на тобі..

- Ну, сонечко, ти не сердись! Можливо вам і справді потрібно зустрітися... побачиш його, свою сестру!

- Мам, я не впевнена... можливо трішки пізніше!

- Гаразд! Я не буду давити на тебе!

Я обійняла маму і пішла на вулицю... трішки прогулятися... сама.

.......

Гуляючи я зупинилася на мосту і раптом я почула, як мене хтось кличе, обернувшись я побачила Іллю і він ішов прмо до мене, чомусь у моїй голові відрузу з'явилася картина нашого першого поцілунку, але її перебив його голос:

- Привіт!

- Привіт!

- Що це ти сама гуляєш по парку?

- Чесно кажучи, я вперше гуляю сама... раніше зі мною завжди була Оксана!

- Все, зрозумів, можеш не продовжувати.

Я відчула на своєму лиці легку посмішку, а Ілля продовжував розмову:

- У тебе щось сталося?

- Так, але це дрібниці!

- Ти можеш розповісти мені, можливо я допоможу!

Я задумалася.. варто йому розповідати про свої проблеми? Я ж ніколи і нікому не розповідала нічого крім Оксани! Мабуть варто спробувати, Оксану я вже не поверну:

- Та тут така справа... мій тато, якого я ніколи не бачила хоче зустрітися зі мною і я не знаю як вчинити: піти з ним на зустріч чи просто забути все це!

- Ну знаєш, як би у мене була б можливість просто збоку побачити свого тата, я б обов'язково не впустив би цей шанс! Але це я, а ти маєш вирішити сама, що для тебе головніше : показати, що ти на нього ображена і не збираєшся миритися чи піти і поговорити з ним про все, що хотіла запитати всі свої шістнадцять років!

А з нього вийшов не поганий порадник, я навіть і справді задумалася про зустріч з своїм так скажем "татом":

- Стоп! Що означає "просто побачити збоку? Щось сталося? Я про щось не знаю?"

- Та це довга історія!

- Я готова слухати!

- Ні я не можу... це мої проблеми, я не хочу ними загружувати тебе!

- Не хвилюйся! Можливо я також зможу допомогти тобі.. якось.

- Вже ніхто не допоможе! Ніхто!

Я вже пошкодувала, що запитала його про це, очевидно, що йому було важко говорити... Ну от чому я завжди йому причинюю біль? Мабуть йому краще триматися подалі від мене! Але відступати було ні куди:

- З ним щось сталося?

- ...він помер! Тиждень тому... він їхав до мене на випускний і потрапив в аварію, один тижень пробу у комі! Навіщо тільки я пішов туди.. залишився б вдома і все було б добре! 

Я не знала що відповісти йому... я ніколи не була у такій ситуації:

- Завжди, коли мені було  боляче, мене обіймає Оксана!

З цими словами я міцно обійняла Іллю, і я уявила його здивоване лице, але відпускати його у мене не було причин! Раптом я подумала, що я просто жахлива людина, у нього більші проблеми ніж у мене, а я розповідаю йому про свої дрібниці! Але мабуть так потрібно було. Я зрозуміла маленьку істину: життя занадто коротку, щоб витрачати його на образи, гнів, ненависть і інші негативні риси, потрібно радіти кожному дню, кожній секунді, якими ми живемо, вперше за своє життя я глянула на цей світ іншими очима, завдяки тобі, Ілля!

.....

Повернувшись додому, я відрузу повідомила мамі, що готова зустрітись з своїми не татом.

.... Зустріч була назначена на сьому годину вечера... у досить таки престижному ресторані, туди ми підемо разом з мамою, а очікувати нас будуть тато і моя сестра. Я дуже хвилювалася, адже це не просто... про що мені з ним говорити? Він здається і тато, і відрузу ж чужа людина, а сестра? Я ніколи її раніше не бачила... мабуть!

- Мам, можливо не варто нам туди заходити?

- Чому?

- Я не знаю! Мені якось не по собі!

- Не хвилюйся я буду поруч!

Зайшовши ми відразу ж направилися до назначеного для нас столика... за ним сидів сивоволосий чоловік і молода кароока дівчина... здається я її вже бачила... так я згадала! Це вона! Це вона стояла тоді в парку з Давидом Миколайовичем! Не вірю своїм очам я бачу дівчину, через яку Давид не зміг дочекатися мене і яка є моєю сестрою! Ні, ми помилилися це не той столик! Але факт є факт... за столиком я сіла напроти неї, а мама напроти свого колишнього чоловіка! Першим розмову почав саме він:

- Привіт! Юлько, а я твій тато... звучить мабуть дурнувато, але це правда, мама тобі мабуть говорила.

Він глянув на мою маму і  помітивши, що я не зводжу очей з Аліси - продовжив:

- А, це твоя сестра, Аліса!

Аліса нарешті відірвалася від свого телефону,  глянула на мене і сказала:

- Привіт, я Аліса, ти мене мабуть знаєш, я популярний відеоблогер, знімаю всяк дрібниці, які подобається людям, ще правда я модель.

Я помітила з якою гордістю вона це говорила, тому відповіла:

- Вибач, я тебе не знаю, не цікавлюсь таким! Але я тебе раніше бачила... у парку!

Аліса здивувалася... не знаю від чого більше: від того що я її не знаю, чи від того що ми вже бачилися: