Випускний

10 червня 2017 рік - мій випускний... чому саме в цей день я залишилася сама?! Оксана прийшла зі своїм Льошою, мама занята своєю новою роботою у компанії, яка построїлася на місці старого магазину, вона там працює менеджером. Я її не засуджую.. вона ж це робить для мене, для того що мені купити це нове випускне плаття... Ой, щось я задумалася... вже час іти до актової зали, на другий поверх.

....

Ну що сказати.. мені було нудно і не цікаво... ну звичайно ж тому що прийшла сама. Моя  класна керівничка - Анна Василівна  ще має щось  сказати і ми підемо святкувати... надіюсь там буде цікавіше:

- Дітки, хоча ні.. .не дітки, а випускники! Я дуже рада, що  могла бути вашим класним керівником протягом стількох років... я вас всіх дуже люблю. Хочу побажати вам знайти своє місце у цьому світі, піти правильною дорогою і найголовніше - не забувайте ваших батьків, вчителів і всіх близьких та рідних. Навідуйтеся до нас, ми будемо раді бачити вас.

Звичайно, що без сліз не обійшлося:

- Попрошу всіх пройти на перший поверх, тільки обережно не штовхайтеся!

Особисто я не дуже люблю всі ці штовхани, збори і всяке подібне.. тому вирішила почекати поки всі зійдуть і піти собі спокійно... так я себе обманювала, а насправді я просто хотіла побачити його.. Давида.. я вже не учениця, для мене він вже не Миколайович!

....

Ну от, все тихо і спокійно, можна іти.. тільки хтось там стоїть.. .Одна сходинка, друга, третя...  я підвернула ногу і падаю прямо на того хто стоїть прямо перед мною... Раптом він повертається і я бачу, що це.. здивований Ілля. Поки я падала на нього мені здалося, що весь світ зупинився і чекає щось дивовижне... і це дивовижне відбулося... мої губи так ніжно і приємно  торкнулися губ Іллі.. .я незнаю як реагувати... це мій перший поцілунок..і його мабуть теж:

- Ой, вибач... Ілля, я не спеціально.. це мабуть був твій перший поцілунок... вибач я.. я не хотіла.

- Нічого, що сталося, те сталося, ти не стукнулася?

- Ні, все нормально!

Я вся червона від сорому вибігла на вулицю... мені було і незручно і приємно...

- Юля?! Ти що тут робиш?

- Давид Миколайович?! Я... я вийшла подихати свіжим повітрям..

В якийсь момент мені стало трішки страшно залишатися з ним на одинці...

- У тебе щось сталося?

- Та ні... все нормально!

Я відчула, як криво посміхнулася:

- Ну не хочеш... не кажи!

Сказавши це він доторкнувся своє долонею до мого коліна:

- Давид Миколайович, мені..

- Ти вже не школярка.. можна просто Давид!

З кожним своїм словом він підсовується до мене все ближче і ближче:

-  Давид Миколайович, вибачте, але мені час іти!

Сказавши це я хотіла встати і піти, але він схапив мене за руку і потягнув до себе:

- Не бійся, все буде добре, ти думаєш я не помічаю як ти стріляєш на мене своїми очима?!

- Давид... Миколайович, ви мене не правильно зрозуміли.. відпустіть будь - ласка!

- Не треба мені тут показувати свій характер!

Він ще сильніше почав мене притягувати до себе:

- Давид Миколайович, мені боляче! 

Раптом хтось вийшов на вулицю і Давид Миколайович вже просто мусив відпустити мене, я обернулася і побачила Іллю, сьогодні він вже вдруге мене рятує! Саме в цей день я вперше за все життя глянула на цих хлопців іншими очима. Виявляється... я помилялася, той кого  рахувала своїм ідеалом насправді виявився покидьком, а той на кого я не звертала уваги, виявився моїм героєм.. мабуть  починаю закохуватися. Дати волю своїм почуттям? Чи приглушити їх? Я ще не впевнена що буде краще. Я вирішила скористатися цим моментом і зайти в середину... подалі від Давида Миколайовича.

.....

Вже перша година ночі, я втомилася і хочу піти додому, але помітивши на собі погляд Давида Миколайовича, який нічого хорошого не передбачає,  я вирішила попросити Іллю провести мене:

- Ілля, ти не занятий?

- Та ні, а що таке?

- Я просто втомилася і хочу піти додому, а самій якось страшно... ти не міг би мене провести?

- Ну гаразд, пішли.

......

Завдяки Іллі, додому я прийшла без пригод, заглянувши у мамину кімнату я побачила, що вона спить... мені не хотілося її будити, тому я також пішла спати!