Життя без тата

...........

Після розлучення мама не бачила ні Алісу ні Івана... а в неї  народилася я... як вона казала:   Юлінька.. її принцеса, сонечко, кровиночка, яку вона нікому ніколи і нізащо не віддасть та  зробить щасливою.. сама без нього!

Я не зовсім розуміла про кого говорила мама, а ж поки одного разу вона мені не розповіла, але про це пізніше..

У шість років я пішла у школу... в перший клас.. здається все було добре.. тільки.. тільки  мені щось було не дуже весело.. я пам'ятаю те відчуття до сьогодні: мені було боляче спостерігати за тим як мої майбутні однокласники обіймають своїх маму і ТАТА, а у мене тільки мама, але я знаю як вона старається для мене: працює в магазині звичайним продавцем хоча вона сама по своїй професії - перекладач, я знаю що їй пропонували престижну роботу, але вона відмовилася.. заради мене! Тому сьогодні я також маю заради неї - посміхатися!

.....

Дитинство пройшло дуже швидко і непомітно... я вже навчаюся у восьмому класі... у мене є найкраща подруга - Оксана, мама як і раніше працює в магазині.. і  як і раніше плаче по ночам, спеціально щоб я не чула... як би я хотіла, щоб вона була щасливою. Навчальний рік підходив до кінця і тут сталося те чого я не хотіла більш за все... я закохалася... він такий красивий... його карі очі... посмішка... неслухняний чуб, загорнутий до верху. Давид Миколайович - молодий вчитель, викладач математики і інформатики у моїй школі. Оксана говорить що це просто симпатія і я також так думала... чекала коли вона пройде ось я вже у десятому класі, а цей вчитель все не виходить з моєї голови, мені навіть здалося, що і  я йому не байдужа.. тільки... він вчитель, а я учениця.. між нами нічого не може бути і я це розумію.

- Юля! Юля! Ауу!

- Так?! Що таке? Оксано, ти мене налякала

- Тут тобі знову записка..

- Записка? Чому ти так посміхаєшся?

Оксанине неслухняне розпущене біле волосся спадає на засмагле лице з широкою посмішкою..

- А ти відкрий і дізнаєшся.. хі-хі

- Таак що  знову від нього?

Я відкрила записку і вона була написана Іллею - моїм однокласником, який як всі кажуть " закоханий у мене з шостого класу"... мені це вже набридло: постійні записки, запрошення, подарунки.. потрібно було це завершувати!

- Ілля! Ти мені вже набрид зі своїми записками, подаруночками, запрошеннями... зрозумій що ми не можемо бути разом! Я люблю іншого! Давно! 

Я кинула йому в обличчя його ж записку... весь клас гучно засміявся, мені здалося, що я даремно зробила це. Ілля вийшов з класу, кинувши на мене свій холодний погляд.

- Можливо я була занадто груба, а Оксано?

- Та ні, норм.. може вже відчепиться вже! Ха-ха це було смішно... ти його так осоромила ха-ха, як він буде далі тут вчитися - незнаю!

- Ні це було занадто грубо... потрібно буде вибачитися! Обов'язково.

- Тільки не зараз.. хай охолоне... Юль, ти мене чуєш.. а все зрозуміло!

У наш клас зайшов Давид... Давид Миколайович. Оксана помітила як я на нього дивлюсья:

- Юль, відведи погляд, а то спалишся.. хі-хі

- Щоо? Ой я замріялась хі-хі.

Ми з Оксаною тихенько засміялися і вчитель це помітив:

-  Горобенко і Юля - встали!

- Давид Миколайович, а чому ви звернулися до мене за прізвищем, а до Юлі за іменем?

Я здивувалася, що Оксана таке сказала:

- Оксано, перестань!

Я відчула як мені стало соромно.. Давид Миколайович глянув спершу на мене, потім на Оксану і сказав:

- Щоб було хоч якась  різнокольоровість, а то Горобенко і Шевченко... якось не дуже звучить! Запитання ще є?! В принципі не важливо.. почнемо урок!

Урок був звичайним... ми з Давидом Миколайовичом зустрілися декілька разів поглядами... в принципі..все як звичайно... але раптом хтось з класу сказав:

- А де Ілля?

Давид Миколайович здригнувся, а я відчула свою провину:

- Як? Немає? А де ж він?

А хтось з класу запропонував:

- Можливо зателефонувати до його?

- Чудова ідея! Потрібно подзвонити.. тільки не до нього, а до його батьків!

Давид Миколайович взявши телефон  переписує з журналу номер мами Іллі та раптом двері відчиняються і заходить Ілля:

-  Доброго дня! Вибачте, що не повідомив... я був у медсестри.

А  Оксана викрикнула:

- Любов таблетками не лікується!

І всі знову засміялись, а мені знову стало соромно... я вже в який раз пошкодувала про свій вчинок..

- Давид Миколайович, я можу іти?

- Так, якщо довідка, то іди, але на наступний раз - попереджай!

- Гаразд до побачення!

- До побачення, Ковальов!

Ілля зібрав свої речі і вийшов з класу, я трохи здивувалася - це було вперше... Ілля вийшов і навіть не глянув на мене.. дивно!

.......

Сьогодні додому я прийшла раніше ніж звичайно, тому я встигла побачити маму, яка тримала у руках якусь фотографію:

- Мам, хто це?

- Що? А це? Та так.

Було помітно і не озброєним оком... мама хвилюється і хоче сховати якусь істину:

- Мам, все добре.. ти плакала?

- Юль, мені  треба тобі дещо розповісти...

- Гаразд.. я слухаю.

- Ти тільки не сердися, що  я тобі раніше не сказала..мені здавалося все, що рано, а тепер розумію що не потрібно було відкладати цю розмову..

- Ну мам, кажи вже..

- В загальному, Юлько, у тебе є старша сестра!

- Що? Сестра? Як таке можливо?

- Розумієш коли давно ми з твоїм татом розлучились і він сказав мені віддати або тебе, або Алісу.. я не хотіла віддавати нікого, але Іван.. твій тато сказав, що якщо я не віддам добровільно, то він забере через суд.. обох, я вирішила залишити тебе.

Для мене це було шоком... у мене є старша сестра.. я хотіла злитися на маму, але совість не дозволяла... старша сестра - це круто, але ми незнайомі... цікаво яка вона? ми з нею схожі? Я підбігла до дзеркала і побачила худорляву синьооку дівчину з чорним волоссям і тонкими бровами... це була я!