Моя загублена сестра

За шість років до..

- Ні я не можу так вчинити! Я не віддам тобі ні кого з них!

- У тебе немає іншого виходу...ти не зможеш одразу виховувати двох дітей сама...ти - безробітня...я буду судитися і заберу двох! Ти добре подумай давай все  вирішимо мирно, але якщо не хочеш то  через суд?

- Ти...ти...твоя нова краля не буде  доглядати їх!

- А це вже не твоє діло! Вона любить дітей!

- Вона не прийме чуже дитя!

За шість років до цього

20.05.1994 

Травень - один з найпідходящих місяців для свят... не дуже жарко і не дуже холодно, принаймі так думали Вікторія і Іван, які одружилися в цьому місяці.

В Івана був свій маленький бізнес по продажу та друку газет, книг, журналів,  Вікторія -  домогосподарка. 21 червня 1995  року у них з'явилася маленька донечка - Аліса... Аліса Іванівна. Вона росла в оточенні заповненому любов'ю.. кожен балував Аліску : бабусі, дідусі, тато, мама, друзі батьків навіть  сусіди, які бачили на подвір'ї маленьку принцесу завжди засипували її компліментами... Так вона і росла розбалованою дівчинкою, яка завжди отримувала те, що вона хотіла...

Життя летіло, Аліска росла, бізнес у Івана то падав то зростав, але нарешті він добився стабільності у своєму вже не такому маленькому бізнесі.  Вікторія розуміла, що у Івана дуже багато роботи, що він втомлюється, але останнім часом щось занадто пізно він почав повертатися додому, а інколи міг взагалі не повернутися на ніч, всі стрілки переводячи на роботу мовляв: дуже багато роботи, він не встигає, звіти потрібно перевірити, все проконтролювати.  Тільки Віка знала, що він не вмів  брехати: постійно заговорювався, очима стріляв то в один куток кімнати то в інший, червонів, старався не дивитися їй в очі. Вона знала що діло не тільки в роботі, а й і в його новій секретарці: молода, симпатина, чорноока брюнетка з довгими ногами і з фігурою моделі, що  найголовніше - неодружена. Як тільки вона прийшла на роботу всі хлопці звернули на нею увагу, звичайно що  і Іван також. Спершу у них були тільки ділові стосунки, а згодом Іван просто запросив її на вечерю.... все відбулося так неочікувано.. для нього. З його голови все не виходили думки : "як це могло статися?", " для чого він це зробив?", але найстрашніше - як він має розповісти про це своїй дружині і чи варто взагалі розповідати їй про це?

В перший раз він змовчав, вирішив що так буде краще для всіх, але з кожним днем все сильніше і сильніше його притягувало до молоденької секретарки і він не втримався... Вікторія зрозуміла це буквально за два дні: Іван постійно  без причин  посміхався, постійно комусь строчив есемески, та і той факт, що він пізно повертався додому говорив сам за себе.  Вона плакала...довго.. їй було боляче навіть думати про те, що її коханий міг зрадити її, спершу вона все терпіла.. заради Аліски.. але так довго це не могло відбуватися.. вона наважилася з ним поговорити.. сьогодні... якщо прийде.

Тільки вона про це подумала як раптом відчинилися двері і Іван зайшов:

  - Привіт, чого ти тут сидиш сама?

-  Вань, нам треба поговорити..

- Гаразд, кажи що тобі потрібно? Грошей?

- Ні, Вань я знаю що ти мені зраджуєш!

Він мовчав.. а її очі наповнились слізьми і  в душі мовчазний крик.. крик від болю:

- Я.. я більше так не можу.. я не можу так жити мені боляче. .ми не можемо так далі жити!

- Гаразд, я зрозумів.. завтра подам на розлучення.

Для Вікторії цей факт що вони скоро розлучаться сприймався дуже важко, але вона розуміла що так буде правильно:

- Тільки я маю тобі ще дещо сказати...

- Я слухаю.

- Я.. вагітна..

- Щоо?

- Я все зрозумію, якщо ти всеодно схочеш піти.

- Я тепер навіть і незнаю... розумієш я не можу залишити Марину.. я люблю її, але і дитину не можу покинути! 

.......

Наступного дня Іван прийшов додому раніше ніж звичайно:

- Віка, ти де?

- Так, я тут, що таке?

- Я все вирішив..ми будемо розлучуватися.. я поговорив з Мариною. Ми візьмемо собі когось одного.. кого ти віддаси нам?

- Щоо? Що ти таке кажеш? НІКОГО, НІКОЛИ!

- Ти ж розумієш, що якщо ти не віддаси нам по своїй волі, ми заберемо через суд!

Договоривши Іван пішов зібравши свої речі, а наостанок промовив:

- Якщо ти завтра не подзвониш, то я буду рахувати, що ми будемо судитися і я сто відсотків виграю і заберу обох!

....

Наступного дня Віка набрала Івана і сказала:

- Я вирішила, що віддам тобі.. Алісу!

- Ну було б краще як би другу дитину, добре! До зустрічі в суді!

Віка не дослухала останні слова.. вибила і впала на ліжко..вона не вірила в цю реальність, вона і допустити не могла, що її кровиночку буде виховувати хто чужий, вона знову все плакала, тому що не могла нічого зробити!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше