Глава 18. Вадим

Цілий день думки не дають мені спокою. Я працюю в офісі, але замість цифр, бачу її очі — порожні, втомлені. Вчора мені ледве вдалося її розвеселити. Ясно, що зараз вона просто тікає від минулого, але те її наздоганяє. І це не добре. Щоб жити далі, їй потрібно відпустити. І якщо Назар, чи як там його, не планує йти геть з її життя, тоді довелося врутитися мені.

Уже ближче до вечора, коли основні справи, які я запланував на день, виконані, я набираю свого помічника.

 — Сергію, — мій голос твердий. — Мені потрібна інформація на одного чоловіка. Назар. Прізвище уточню пізніше. Це колишній Ангеліни Дмитрівна Шевчук. Швидко дізнайся все: де живе, з ким спілкується, чим займається. Абсолютно все.

 — Так, зробимо, — коротко відповідає він.

Я кладу слухавку й стискаю кулак.

Я не знаю, хто цей Назар. Але знаю одне: якщо він винен у сльозах Ангеліни — він пошкодує, що взагалі колись дихав на цій землі.

Мені не звикати захищати тих, хто мені дорогий. А зараз вона — жінка, яка вкрала мій спокій. І я не дозволю нікому більше її ламати. Навіть, якщо вона хотіла б розібратися з усім сама.

За вечерею я бачу, що Ангеліна бліда, мов крейда. Вона навіть майже нічого не їсть, лише крутить ложку в руках. А коли я питаю, чи все гаразд, відмахується, мовляв, просто втома.

Але Оля не вміє мовчати. Коли ми залишаємося з нею на хвилину наодинці, вона нахиляється до мене і шепоче:

 — Дядьку, до Ангеліни Дмитрівни сьогодні сестра приходила. Вона така була… сумна. І я думаю, вона плакала потім.

Я мало не випускаю з рук чашку. Сестра? Яка ще сестра? Та сама? Та, що переспала з її нареченим? Невже вибачалася? Та от лише таке не забувається. Тоді все стає ясно. І я розумію, що вчинив правильно, вирішивши зібрати інформацію про того Назара. Можливо, з Катериною теж доведеться провести виховну бесіду, якщо вона не вгамується.

Вечір тільки-но опускається на місто, коли Міла з’являється у вітальні в ідеальному брючному костюмі й з тією своєю бездоганною усмішкою.

— У мене є ідея, — каже вона, грайливо відкидаючи волосся назад. — Приїхали мої документи по будинку. Завтра вже почну ремонт. Я подумала… може, поїдеш подивитися? Мені потрібна чоловіча порада. Ідеї дизайнера викликають в мене сумніви…

Я бачу, як Оля миттю зводить голову від книжки.

 — Дядь Вадиме, можна й мені? Поїхали! Я теж хочу подивитися! — її очі блищать.

Я зітхаю. Не люблю, коли вечори, які я планував провести спокійно, раптово перетворюються на екскурсії. Але відмовити Олі я ніколи не міг.

 — Гаразд, їдемо, — киваю.

— А можна й Ангеліна з нами? — додає дочка, і я помічаю, як та вже відвернулася, удаючи, що дуже захоплена розмовою з Ірою.

— Звичайно! — Міла аж сяє. — Я тільки рада.

— Можливо, мені не варто їхати? — схвильовано каже вчителька. Але Міла швидко підходить до неї і ніжно кладе руку на її плече:

— Тобі не завадить розважитися. Я бачила, вдень ти була дуже засмучена. Ти ж не образиш Олю, правда?

— Будь ласка! — щебече дівчинка.

— Звісно, — Ангеліна здається.

Міла надто рада. Занадто. І я вже наперед відчуваю, що це поїздка буде не про будинок.

Новий дім Міли розташований на пагорбі, з панорамними вікнами й величезним садом. Вона веде нас коридорами, розповідає, де буде камін, де гардеробна, де винний льох.

Я ловлю погляд Ангеліни. Вона тримається рівно, але я бачу, як її плечі щоразу напружуються, коли Міла звертається безпосередньо до мене, торкається мого ліктя або кидає свої «випадкові» компліменти.

— А знаєте, що я думаю? — Міла зупиняється посеред вітальні, обертаючись до нас. — Коли я переїду сюди, мені точно знадобиться хтось, хто добре керує персоналом. Хто все бачить, все контролює.

Її погляд ковзає до Ангеліни.

 — Може, ви погодитеся, Ангеліно? Працювати в мене економкою. Обіцяю, заплачу більше, ніж ви отримуєте як учителька.

Я бачу, як щоки Ангеліни наливаються рум’янцем. Вона опускає очі, але в її погляді — крижаний холод.

Міла усміхається ще ширше, наче зробила влучний хід.

 А в мене стискаються кулаки.

— Міло, — кажу я різко, — досить. Це була дурна пропозиція.

Вона робить невинне обличчя:

 — Ну що ти, Вадиме, що тут такого? Гарну прислугу так важко знайти! А Ангеліна досвідчена, розумна. Я готова щедро платити.

Я бачу, як Ангеліна прикушує губу, щоб не відповісти різко. І всередині мене щось ламається. Бо я знаю: це не був жарт. Це була спроба принизити її при мені.

І я не дозволю цього.