Глава 3. Вадим

Я одразу зрозумів, що вона особлива. Така вродлива, тендітна, ніжна. Вона була мов світла пляма серед гучного, задимленого хаосу. Коли бармен поставив перед нею келих, мені здалося, що навіть лід у склянці тане швидше, ніж зазвичай. 

Я прийшов до клубу, щоб розважитися. Вчора був укладений важливий договір, задля якого я кілька місяців фактично не вилазив з офісу. Сьогодні можна відпочити. Легкі знайомства, невимушені розмови. Однак, в компанії товаришів мені стало скучно. Після трагічної гибелі батька і зятя в автокатастрофі я був змушений одноосібно керувати великою будівельною компанією. За час, коли розбирався зі справами, віддалився від своїх друзів далі, ніж можна було уявити. Зараз їх балачки про доступних дівчат, наркоту і покер мені були пустими і дурними. Може тому я помітив її — самотню красуню, що сиділа за барною стійкою і, схоже, нікого не чекала. Спершу я просто планував таємно спостерігати за нею, але в якусь мить здалося, їй стало погано. Не сказавши нічого хлопцям, я вирішив підсісти до неї. Так і розпочалося знайомство, про яке я лише міг мріяти.

Ангеліна. Їй личить це ім'я. Є в ній щось таке правильне, чисте, свята. Точно, мов янгол. Янгол з гріховними бажаннями.

Я міг дозволити собі цю розкіш — ніч забороненої спокуси. І вона була того варта. Ангеліна пробудила в мені те, що не змогла жодна інша жінка. Унікальна насолода. Бажання домінувати і підкорюватися. Справжнє шаленство поєднало нас. Однак, не лише тілесно. Я відчув до неї щось, чого не дозволяв собі відчувати досі ніколи. Навіть Міла, з якою ми жили понад п’ять років, планували спільних дітей і майбутнє, не торкалася мого серця. Наші стосунки були зручними, вигідними, гармонійними. Вони цілком влаштовували кожного з нас. А що стосується кохання, то я й не вірив у нього ніколи.

Але з Ангеліною сьогодні… ні, авжеж я не закохався. Проте мені було не байдуже. До її історії, до її тіла, до її душі, до її емоцій і бажань. Я вловив якийсь кайф від того, що їй було зі мною добре. І це мене занепокоїло.

Дивна двозначність: я не хотів її кидати, хоч і знав, що наш зв’язок неможливий. Залишив свій номер в надіях на те, що якщо їй буде потрібна допомога, вона звернеться. А інакше, я думатиму, що в неї все добре. Чомусь мені було важливо це знати. Знати, що вона не пропаде. Ніби відчував якусь відповідальність за неї. Чортівщина. З іншої сторони я розумів, що вона не подзвонить. Надто горда. І ми більше ніколи не побачимося. Це правильно. Це й на краще.

Проте в цю мить, коли бачу її в холі свого дому, завмираю. Як вона знайшла мене? Прослідкувала? 

Всі м’язи напружуються, як перед ударом. Мозок ще не встиг скласти картину, а серце вже б’є тривогу. Вчора — клуб, темрява, тепло її шкіри. Сьогодні — мій дім. Надто швидко, надто дивно, щоб бути випадковістю.

А що як це пастка? Може в неї компромат, який вона зібрала цієї ночі? Прийшла шантажувати? Щось вимагати? Прислали конкуренти? Янгелочок зовсім не святий?

— Вадим? Як це можливо? Що ти тут робиш? — здається, вона теж здивована. Гарна акторка чи справді не очікувала мене тут побачити? Що ж тоді вона тут забула?

— В сенсі? Ти в мене вдома питаєш, що я тут роблю? — трохи сильніше стискаю її руку, стараючись вгамувати пришвидшене серцебиття. Бачу її і зі мною знову щось дивне. А я ж майже заспокоївся, коли приїхав додому. Переконав себе, що це я через перевтому надто захопився. Але тепер ясно, що ні. Хімія між нами реальна, в не надумана.

— В тебе вдома? Це маєток Грановських? Я до Ірини Миколаївни, — розгублено шепоче вона і трохи злякано дивиться на мене своїми великими блакитними очима.

— До Іри? Нащо тобі моя сестра? — я відпускаю її руку і питаю трохи спокійніше. Вона хоче щось відповісти, але не встигає. В холі з’являється сама Іра. Владною швидкою ходою вона наближається до нас. Її погляд зосереджується на нашій гості, на вустах з’являється привітна усмішка.

— Ангеліно Дмитрівно, перепрошую, що змусила чекати, — сестра простягає руку дівчині, а та з полегшенням всміхається і тисне їй долоню.

— Нічого страшного. Я трохи почала хвилюватися, що переплутала дім. Але коли побачила вас…

— Вас злякав мій молодший брат? Він зранку часто буває не в гуморі. Не хвилюйтеся. Вадим нехай займається бізнесом, а наша справа — виховання Олі. Рада знову вас побачити. Давайте пройдемо зі мною в вітальню і обговоримо ваші обов'язки ще раз детальніше… — Іра вказує на двері і Ангеліна впевнено проходить в них. А мені враз все стає зрозуміло: ось про яку роботу говорила дівчина вчора ввечері. Я чомусь вирішив, що вона няня, але ні. Гувернантка. Моєї племінниці. Робота з проживанням. Тут. 

Ні, це просто неможливо. Дівчина, з якою я познайомився в клубі і переспав, ледве познайомившись, вчитиме Олю? Дівчина, до якої я відчуваю шалене тяжіння, житиме зі мною під одним дахом? Спати з наставницею власної племінниці — моветон. Я б ніколи не перейшов цю лінію. А отже, її не повинно тут бути. Я навіть уявити боюся, як вона щоранку спускається сходами, вітається, ніби ми чужі. І все — під одним дахом. Цей будинок стане полем бою між моїм розумом і моїм бажанням. Заборонена спокуса щодня перед очима! 

Ловлю Іру за руку, перш ніж вона заходить в вітальню, і шепочу:

— Я проти цієї виховательки.

Звісно, я не залишу Ангеліну без її шансу на порятунок. В нас багато знайомих з дітьми. До вечора ж знайду їй іншу хорошу сім’ю, це не проблема. Головне, щоб вона була не тут.

— Чому? — чітке безапеляційне. Казати правду я не стану. Не хлопчик, щоб щось пояснювати.

— Бо я так сказав. Знайди іншу вчительку.

— В компанії керуватимеш, — хмикає сестра. — Це моя дитина і лише я обиратиму персонал для неї. Ангеліну Дмитрівну я обрала. Так що тобі доведеться змиритися. Або переїхати.

Я звик, що мої слова важать більше за аргументи. Але зараз вони тонуть у її байдужому тоні. Несподіване відчуття — коли втрачаєш контроль ще до того, як почав гру.