Глава 11. Поставити крапку

Застебнувши останній ґудзик темно-фіолетового пальта, Даша розправила своє чорне волосся по плечах. А потім перевела погляд на Вероніку, яка вже одягнула куртку і тепер терпляче чекала поруч.

— Я готова.  

— Ходімо, — Вероніка рушила до виходу на вулицю. — Фух! Нарешті вихідні!

— Нам ще пів дня в офісі працювати, — посміхнулася їй Даша. — Не забула?

— Мені працювати лише до четвертої. Потім їдемо з Кирилом до лікарки. А ти могла б побути на лікарняному до понеділка. Навіщо було виходити у п’ятницю?

— Я вже одужала, Ніко. Звичайна застуда.

— А Базилевич так хвилювався, наче ти важко хвора, — буркнула Вероніка, відчиняючи масивні вхідні двері. — Щодня про твоє самопочуття питав. Шкода, що сьогодні у нас немає його занять. От би він зрадів, що ти повернулася!

Даша мовчки вийшла на вулицю слідом за подругою. На останньому тижні жовтня осінь нагадала про себе, загорнувши місто в сіру ковдру хмар, дощів та холодного вітру. Даша була на лікарняному три дні і за цей час жодного разу не розмовляла з Олександром. Він не телефонував і не писав. Натомість Іван виходив на зв’язок щодня. Наказував лікуватися та підтримував. Даша реагувала на його дзвінки та повідомлення стримано. Слова Олександра міцно засіли в голові, викликаючи купу питань. І Даша дуже хотіла отримати відповіді.

Кирило вже чекав дівчат на звичному місці біля свого чорного кросовера. Вероніка підійшла до чоловіка, даруючи йому поцілунок. Кирило обійняв дружину і перевів погляд на Дашу, яка кивнула йому на знак привітання.

— Привіт, Дашо! Вже в офіс?!

— Я здолала застуду, — посміхнулася дівчина. — Можу працювати.

— Ну дивись, — Кирило допоміг Вероніці сісти на переднє пасажирське сидіння машини і відчинив перед Дашею задні дверцята. — Могла б і з понеділка вийти.

Кирило довіз дівчат до офісу і поїхав у справах. Опинившись в кабінеті відділу продажів, Даша кивнула Олі, яка здивувалася її появі. Повертатися до роботи було приємно. Це дозволяло хоч трохи заглушити спогади про Олександра.

Даша з головою поринула в робочі справи. За три дні накопичилося чимало документації, яку треба було привести до ладу. Наступні години минули непомітно. Тіло задерев’яніло від довгого сидіння в кріслі, тому Даша вирішила зробити перерву. Підвівшись на ноги, вона вийшла з кабінету і рушила до кулера з водою, який стояв неподалік від ліфта. Проте дійти до нього не встигла, бо дверцята кабіни раптом відчинилися і в коридорі з’явився Іван.

Даша мимоволі зупинилася, зустрівши його погляд. Спілкування з Іваном під час лікування було приємним, але аж ніяк не поселило в серці почуттів. А після слів Олександра Даша остаточно вирішила підтримувати з керівником свого відділу лише робочі стосунки. Іван з посмішкою підійшов до дівчини. Сьогодні він був у чорних штанах та блакитній сорочці, яка дуже пасувала до його очей.

— Привіт, Дашунь. Таки вийшла на роботу сьогодні?

— Так, — стримано кивнула йому Даша. — Я вже одужала.

— Точно? — Іван підійшов ще ближче і огорнув руки дівчини своїми руками, продовжуючи гіпнотизувати її поглядом. — Раптом що… Можу підлікувати.

— Іване, — Даша зітхнула, звільняючи пальці з його рук. — Треба поговорити.

— Щодо вечері? Вибач, сьогодні не вийде. О п’ятій їду на ділову зустріч замість Кирила. Він не може, бо Ніку до лікаря везе.

— Знаю. Я інше хотіла сказа…

Договорити Даша не встигла, бо двері ліфта знову відчинилися і в коридор вийшов Кирило в розстебнутому сірому пальті. Побачивши боса, Іван одразу відійшов від Даші на два кроки і став надзвичайно серйозним.

— Дашо, — Кирило зупинився поруч. — Ніка в кабінеті?

— Так, — кивнула йому Даша. — Вже їдете?

— Ага. Сьогодні вже не повернемось в офіс, — Кирило перевів погляд на Івана. — Зустріч через годину. Це дуже важливий замовник.

— Я впораюсь, Кириле Максимовичу. Піду готуватися. Гарного вечора.

Кинувши погляд на Дашу, Іван рушив до ліфта і вже за мить зник у кабіні. Даша збиралася продовжити свій шлях до кулера, проте Кирило притримав її за руку.

— Дашо, чекай. Я поговорити хотів.

— Поговорити? — Даша здивовано зустріла його серйозний погляд. — Про що?

— Про вас з Іваном. Не хочу втручатися у твоє особисте життя, але… Він нормально з тобою поводиться?

— Ми нормально спілкуємося.

— Я сказав Івану, що за будь-яку образу на твою адресу покаранням буде звільнення, — Кирило став ще серйознішим. — Якщо раптом будуть проблеми з ним… Одразу кажи мені, добре?

— Чому ти думаєш, що можуть бути проблеми? — Даша стала похмурою, згадавши свою останню розмову з Олександром.

— Іван гарний керівник, але… Щось у ньому мене насторожує. Його особисті якості для мене поки що загадка. Не втрачай з ним пильності, добре?

— Не хвилюйся за це, — посміхнулася Даша. — З Іваном у мене будуть лише робочі взаємини. Я так вирішила і це рішення остаточне.

Залишок робочого дня минув непомітно. Без Вероніки в кабінеті стало зовсім тихо і дівчата повністю занурилися в роботу. О шостій Оля почала збиратися. Даша вирішила трохи затриматися, щоб доробити документацію по замовленнях. Їхати додому не хотілося. Сьогодні там чекала лише тиша, бо батьки Даші поїхали в село разом з Ритою ще о п’ятій вечора.