Глава 9. «Вагітна чи ні?»

Олександр вдивлявся в монітор комп’ютера і старанно намагався зосередитись. Нічого не виходило. Думки розтікалися наче кисіль, а у спогадах постійно з’являлися глибокі сірі очі Даші. Губи досі пам’ятали солодкий смак шаленого поцілунку. Олександр розумів, що знову втратив над собою контроль. І хвалив Дашу за того ляпаса, яким вона зупинила це божевілля. На столі озвався телефон. Поглянувши на екран, Олександр взяв гаджет і прийняв виклик.

— Привіт, — пролунав у динаміку м’який жіночий голос. — Знову не приїдеш?

— Привіт, мамо! Вибач, — Олександр відкинувся на спинку свого зручного крісла і тихо зітхнув, потираючи пальцями очі. — Є трохи роботи.

— Сьогодні ж субота, Сашо. Ти вирішив взагалі без вихідних працювати?

— Через заняття не все встигаю в офісі. І навіщо я піддався дядьку?

— Ти любиш викладати. І Борис це знає, — жінка тихо зітхнула. — Ох, якби ж не той скандал…

— Якби не той скандал, то я б залишився в університеті, — усміхнувся Олександр. — І ніколи не відкрив би свою фірму.

— Ох, Сашо! Як же підступно з тобою вчинили тоді. Мені досі серце болить.

— Не ідеалізуй мене, мамо. Можливо, я теж винен.

— А я впевнена, що не винен. Ти зовсім не мерзотник. Чого не скажеш про…

— Годі про це, — перебив її Олександр. — Як там тато? Які у вас новини?

— Та які можуть бути новини в нашому Житомирі? — зітхнула жінка. — Все потихеньку. Тато по пиво в магазин пішов. Ввечері футбол по телевізору. Ми тебе чекали в гості. Може хоч наступного тижня приїдеш?

— Нічого не можу обіцяти, мамо. Купа справ.

— Зовсім ти закопався в тій своїй купі. Добре, не буду відволікати. Цілую, сину.

— І я тебе. Тату привіт передавай.

Відклавши телефон, Олександр знову перевів погляд на монітор. Працювати не виходить. Треба якось рятуватися від тягучих думок. Мабуть, краще поїхати в зал і гарненько поганяти себе на тренажерах. Олександр вимкнув комп’ютер і взяв з вішалки своє чорне пальто. Натягнувши його поверх білого джемпера та джинсів, він покинув кабінет. В порожньому офісі було тихо. З початку осені Олександр часто приїздив сюди по суботах. Але у вихідні дозволяв собі відступити від власноруч встановлених правил дрес-коду і змінював діловий костюм на більш зручний одяг.

У суботу в столицю завітало справжнє тепло. Вулиці купалися в променях осіннього сонця, які підсвічували терпке повітря невагомим сяйвом. Покинувши офісну будівлю, Олександр підійшов до своєї автівки, сів за кермо і завів двигун. Погода так і манить піти на прогулянку. Цікаво, що зараз робить Даша? Олександр тихо матюкнувся, повернув кермо і вивів машину на дорогу. Даша заборонена, про неї не можна думати. Чому ж це так важко?

Олександр проїхав кілька жвавих вулиць, аж раптом помітив попереду знайому спортивну автівку. Вона з’їхала до тротуару і зупинилася біля кондитерської. Олександр не зміг перебороти цікавість і теж припаркувався неподалік. Водійські дверцята спортивної автівки відчинилися, випускаючи на вулицю Влада. Всередині все скрутило від злості і Олександр до хрусту стиснув пальцями кермо. Місяць тому Даша запевняла, що Влад лише гарний знайомий. Чому ж він забирав її позавчора після занять? Олександр не сумнівався, що Даша вагітна саме від цього чоловіка. І з випадково почутої телефонної розмови дівчини зрозумів, що Влад навряд зрадіє новині про вагітність. Цікаво чому?

Відповідь з’явилася одразу. Влад обійшов своє авто, відчинив передні пасажирські дверцята і протягнув комусь руку. З машини вийшла симпатична темноволоса дівчина в розстебнутому пальті. Влад лагідно пригорнув її до себе. А Олександр кинув погляд на талію незнайомки і закипів люттю. Трясця, ще одна вагітна?! Але у цієї термін вже величенький. Влад торкнувся губ дівчини легким поцілунком. Незнайомка щось сказала, поправивши пальчиками його коротке темне волосся. А потім вислизнула з обіймів Влада і вже за мить зникла за дверима кондитерської. Олександр міцно стиснув зуби. Мабуть, дружина. І одразу помітно, що Влад має до неї почуття. Хто ж тоді Даша? Не віриться, що малятко погодилась бути коханкою. Чи вона просто не знає про дружину?

Влад повернувся за кермо і знову вивів машину на дорогу. Олександр теж натиснув на газ. Хотілося наздогнати покидька, змусити його відповісти за скоєне. Олександр їхав за Владом, тримаючись на відстані пів сотні метрів. Минувши кілька кварталів, спортивна автівка зупинилася на порожній парковці біля СТО. Олександр припаркувався неподалік і поспіхом вийшов з машини. Влад вже покинув свою спортивну автівку і тепер повільно крокував до зачинених воріт гаража, який вочевидь був майстернею. Олександр швидко наздогнав його і різко розвернув до себе обличчям, вхопивши за плече. А потім стиснув праву руку в кулак і замахнувся для нищівного удару. Проте нанести його не зміг, бо Влад на диво вправно ухилився і відскочив убік.

— Воу! Мужик, ти чого?! — вигукнув він, зупинивши здивований погляд на суворому обличчі Олександра.

— Не чекав покарання? — процідив Олександр, наступаючи на нього. — Йди сюди, кобелино! Я тобі відіб’ю бажання дітей всім підряд робити!

— Яких дітей? — вираз обличчя Влада раптом змінився. — Чекай… Я тебе згадав. Ти до Даші в клубі чіплявся.

— Мене згадав, а про головне забув?! — Олександр спопеляв його поглядом. — Якщо ходиш наліво, то хоч про захист дбай! Гарна з Даші коханка вийшла?