Глава 7. Заборонена спокуса

Минув місяць

Зупинившись перед дверима приймальні, Олександр відчинив їх і зазирнув всередину. Кімната була невеликою, але в ній поміщався широкий стелаж для документів і стіл Віолетти, яка вже понад десять років виконувала функції секретарки ректора. Жінка одразу підняла на Олександра блакитні очі. У свої сорок п’ять років вона виглядала досить молодо і вміла бути привітною. Але з племінником ректора поводилась так само холодно як і більшість викладачів.

— Добрий день, Віолетто! — Олександр зачинив двері, зупинившись біля столу секретарки. — Борис Захарович у себе?

— Добрий день, — Віолетта загорнула за вухо пасмо свого короткого білявого волосся і кивнула. — Він чекає вас. Заходьте.

Олександр підійшов до дверей праворуч і постукав. А потім відчинив їх і зайшов у кабінет. Приміщення було просторим, але масивні темні меблі візуально зменшували його розміри. Причинивши двері, Олександр перемістив погляд на ректора, який вже підвівся з-за столу. У свої шістдесят років Борис виглядав бадьорим. Сірий діловий костюм і біла сорочка з сірою краваткою гарно пасували до його енергійного обличчя, обрамленого темним волоссям.

— Привіт, Сашо! — Борис з посмішкою вийшов назустріч племіннику. — Я думав зранку зайдеш. У тебе ж наче лекції завжди о восьмій.

— Добрий день, дядьку! — Олександр потиснув його руку. — Сьогодні викладач психології попросив помінятися. Йому перша лекція, мені третя.

— Зрозуміло. Про що ти хотів поговорити?

— Про дещо дуже важливе, — Олександр стягнув своє чорне пальто, залишаючись в темних штанах і блакитній сорочці.

— Хм, — Борис повернувся за стіл і став похмурим, вказавши племіннику на стілець навпроти себе. — Я слухаю.

— Я не можу продовжувати вести курс основ підприємницької діяльності, — Олександр повісив пальто на спинку стільця і сів, закинувши ногу на ногу.

— Чому? Я чув, що студентам подобаються твої заняття.

— Я не встигаю поєднувати заняття з роботою.

— Сашо, ти буваєш тут дві години на день, — фиркнув Борис. — А твоя фірма працює як годинник. Зараз лише середина жовтня. Ким я тебе заміню?

— Поставте Макарова.

— У нього інший профіль. Думаєш п’ятдесятирічний чоловік, який все життя викладав економічну теорію зможе навчити студентів основ підприємництва?

— Ви самі кажете, що він все життя викладав. Має досвід.

— А ти маєш практику. Хто краще навчить будувати бізнес? Майже пенсіонер, який розуміється лише на теорії? Чи бізнесмен, який з нуля створив успішну фірму? — чорні очі Бориса сповнилися рішучості. — Я не можу тебе відпустити.

— Ви дуже ризикуєте, дядьку, — Олександр став серйозним, зустрівши його погляд. — Минуло не так багато часу.

— Знову ти про це? П’ять років, Сашо! Всі вже забули.

— Викладачі не забули. Ви лише перший рік на посаді ректора. Ризикуєте зіпсувати свою репутацію, повернувши мене в університет.

— Я повернув тебе в університет, бо ти чудовий викладач, — спокійно заперечив Борис. — Я впевнений, що така ситуація більше не повториться. Ти вмієш робити висновки. І я досі вважаю, що ти не винен.

— Ви так впевнені, — Олександр невесело усміхнувся. — А от я маю сумніви.

— Ти хочеш піти лише через це? Іншої причини немає?

В пам’яті Олександра сплив яскравий спогад про поцілунок з Дашею, який запустив тілом розряд гарячого електричного струму. Солодкий момент слабкості, коли бажання перемогли здоровий глузд. Олександр розумів, що припустився критичної помилки. Він помічав як Даша на нього дивиться і розумів, що сам закрутив їй голову. Хотілося вчасно зупинити це, поговорити з дівчиною. А натомість все стало ще заплутаніше. Олександр розумів, що Даша ні в чому не винна і не хотів кидати на неї тінь. Тому тихо зітхнув і промовив:

— Немає, дядьку.

— Сашо, ну ми ж домовлялися, — на обличчі Бориса з’явилася легка посмішка. — У мене весь розклад вже розписаний. Допрацюй цей рік. А потім поговоримо.

В університеті почалася перерва, тому в коридорах було багато студентів. Покинувши кабінет ректора, Олександр поглянув на свій наручний годинник. Через десять хвилин лекція. Він знову побачить Дашу, а вона знову буде ховати очі. Олександр помітив, що останнім часом дівчина стала особливо сумною і звинувачував в цьому себе. Малятко теж пам’ятає той поцілунок. Що як вона вже закохалася? Найважче було на практичних заняттях. Там Олександру доводилося спілкуватися з Дашею і це була справжня тортура.

Безсонна ніч відгукувалася у скронях тягучим болем і Олександр натягнув пальто, яке тримав у руках. Треба сходити в аптеку, купити якісь таблетки. Шкода, що немає ліків, які стирають пам’ять. Олександр цілий місяць намагався забути свою чарівну студентку, тікаючи від гарячих спогадів. Нічого не допомагало. Мозок розумів, що Даша заборонена. Але Олександр постійно думав про дівчину і нічого не міг з собою вдіяти. Не міг навіть змусити себе шукати втіху в обіймах інших красунь. Тіло вперто бажало заборонену насолоду, відмовляючись реагувати на її одноразові замінники.

В середині жовтня погода залишалася сонячною, але у повітрі вже добре відчувалася терпка прохолода. Олександр швидко здолав шлях до аптеки, яка знаходилася навпроти університету і зайшов всередину. Погляд одразу вихопив у порожньому приміщенні тендітну дівочу постать біля каси. Даша не помічала Олександра, бо розмовляла з аптекаркою. А він мимоволі замилувався чорним волоссям дівчини, яке шовковим водоспадом розсипалося по її спині, прикритій темно-фіолетовим пальтом.