Глава 5. Заборонений поцілунок

Накрутивши на виделку довгі спагеті, политі смачним томатним соусом зі шматочками м’яса, Даша відправила все це до рота. Вона завжди думала, що зварити макарони можна і без спеціальних кулінарних навичок. Проте кухар у цьому ресторані вочевидь варив їх якось по-особливому. І хоч спочатку спагеті здавалися Даші недоготованими, вона з апетитом спорожнила свою тарілку.

— Смачно? — пролунав поруч оксамитовий чоловічий голос.

Даша перевела погляд на Олександра, який сидів навпроти і збентежилася. Його чорні очі мерехтіли дивними вогниками. Магнетичними і дуже теплими.

— Так, — Даша опустила погляд у свою порожню тарілку. — Дякую.

— На здоров’я, малятко. А тепер до справи, — Олександр поклав виделку на свою тарілку із залишками червоного соусу від м’яса і спокійно відкинувся на спинку стільця. — Той чоловік з клубу. Хто він тобі?

— Влад? — Даша зовсім не чекала такого питання і розгубилася. — Він просто друг. А точніше гарний знайомий.

— А бойфренд у тебе є, Дашо?

— Це особисте питання, — дівчина почервоніла під його пильним поглядом, який розпалював всередині неї дивний вогонь. — Не хочу про це говорити.

— Добре, — тихий голос Олександра став м'якшим за оксамит, але не втратив серйозності. — Тоді поговоримо про те, як ти сьогодні мало не протерла на мені дірку поглядом.

— Хто?! Я?! — рум’янець на щоках Даші став ще яскравішим. — Та я просто…

— Дашо, я все бачу. Я подобаюсь тобі. Як чоловік. Це дуже помітно. Але ти мусиш розуміти. Ти заборонена для мене, а я для тебе. У нас нічого не буде.

— Звісно не буде, — ці слова боляче зачепили щось всередині і Даша опустила очі.

— Ти дуже мила дівчина. Не хочу, щоб ти закохалася в мене і…

Договорити Олександр не встиг, бо поруч зі столиком з’явилася офіціантка. Поставивши перед Дашею тарілку з полуничним чизкейком, вона почала збирати брудний посуд. Олександр нагородив офіціантку роздратованим поглядом, але Даша зраділа її появі. Так от навіщо ця вечеря? Турботливий викладач хотів попередити свою студентку, щоб вона не закохувалася в нього?! Даша підхопила ложку та скуштувала десерт. І пообіцяла собі, що на наступній лекції не гляне на Олександра навіть якщо він раптом почне танцювати гопака. Зібравши тарілки, офіціантка пішла. Даша не наважувалась підняти очі на Олександра, але відчувала його теплу енергетику всім тілом.

— Подобається десерт? — тихо поцікавився чоловік.

— Дуже ніжний, — Даша зустріла його погляд. — Чому собі не замовив?

— Не дуже люблю десерти. Надаю перевагу м’ясу.

— А я люблю солодощі, — Даша знову опустила очі на чизкейк. — Вони допомагають впоратися з навантаженням у навчанні. Ліля каже, що солодке псує фігуру і шкодить красі. Але я цим не переймаюся.

— Краса Лілі поверхнева, — тихо промовив Олександр, спостерігаючи за дівчиною. — А ти… Ти гарна серцем, малятко. І це чіпляє набагато сильніше.

Даша різко зустріла його погляд і завмерла, загубившись в чорних оксамитових очах. Що це? Олександр зробив їй комплімент? Серце відгукнулося на цю думку сполоханим стуком, який розійшовся вібрацією по тілу. Даша червоніла, але не могла відвести погляд від привабливого чоловічого обличчя, на якому грала легка посмішка. Неймовірно сексуальна та… ніжна? Даша поспіхом відвела очі.

— Їж, малятко, — тихо промовив Олександр. — А потім відвезу тебе додому.

На вулиці вже починало сутеніти, а небо досі було затягнуте важкими хмарами. Злива закінчилася, проте залишила після себе холодну свіжість та величезні калюжі. Покинувши ресторан, Олександр підвів Дашу до своєї машини і галантно відчинив перед дівчиною передні пасажирські дверцята. Даша сіла на зручне сидіння і тихо зітхнула. Завершувати вечір чомусь зовсім не хотілося.

Олександр сів за кермо і завів двигун. Їхали мовчки. Лобове скло автівки знову почало вкриватися дрібними краплями. Дощ швидко набрав силу, старанно поливаючи місто холодними потоками води. Олександр швидко довіз Дашу до її багатоповерхівки, проте за десяток метрів від під’їзду був змушений зупинитися.

— Блін, — роздратовано вигукнув він, вказавши рукою на припарковану попереду автівку. — Який придурок так машину кинув? Весь проїзд закрив!

— Нічого, — Даша відстебнула пасок безпеки. — Я добіжу, тут близько.

— Дощ сильний. Ти намокнеш. Чекай, є ідея.

Олександр відстебнувся, стягнув піджак і відчинив дверцята біля себе. Накрившись піджаком, він вискочив на вулицю, оббіг машину і відчинив дверцята поруч з Дашею.

— Застрибуй, малятко, — посміхнувся він, зустрівши розгублений погляд дівчини у вечірніх сутінках.

Даша слухняно вислизнула з машини. Олександр вправно сховав дівчину під своїм піджаком, піднявши його над головою. Вони разом побігли до під’їзду. Опинившись під навісом, Даша зупинилася і поглянула на себе. Ноги були трохи мокрими, але голова та одяг майже повністю залишилися сухими.

— Я б і сама добігла, — зауважила Даша, поглянувши на Олександра.

— Я обіцяв доставити тебе додому сухою.

Олександр опустив мокрий піджак і з посмішкою зустрів погляд дівчини. Даша помітила, що відстань між ними скоротилася до мінімуму, проте чомусь не змогла відійти. Чорні очі Олександра спалахнули дивним вогнем, який миттю розплавив всі думки. Шелест дощу потонув у сполоханому стуку серця, а шкірою Даші пройшовся трепетний жар. Приємний і гарячий. Заборонений.