Глава 3. Між двох вогнів

— Дашо, — пролунав поруч обурений голос Вероніки. — Ти мене чуєш взагалі?!

— Ем…, — Даша розгублено повернула голову до подруги, яка сиділа поруч. — Пробач. Ти щось казала?

— Кирило не зможе нас забрати. Мусить зустріти Івана в офісі, — Вероніка зітхнула. — Ох, ну скільки можна? Досі про Базилевича думаєш?

— Як мені тепер поводитись з ним, Ніко?

— Ой, подумаєш! Ну потанцювала ти з викладачем. Це ж не катастрофа. А от Базилевичу мусить бути соромно за його пропозицію, — Вероніка прислухалася до дзвоника, який лунав у коридорі. — Остання лекція з фінансів і їдемо в офіс.

— Так кортить тобі побачити того Івана? — посміхнулася Даша.

— Дуже! Думаю тобі теж. О, а от і Валентина Серафимівна.

На порозі кабінету з’явилася невисока жінка років сорока п’яти у довгій чорній спідниці та світлій блузці. Валентина Серафимівна очолювала список улюблених викладачів Даші і вела курс фінансів та аудиту. Зайнявши своє місце, Валентина поправила коротке русяве волосся і привіталася зі студентами. А потім відкрила теку, яку тримала в руках і витягнула з неї кілька роздрукованих аркушів.

— Ох, лихо! Таблицю забула, — карі очі Валентини перемістилися на Дашу, яка сиділа на першій парті. — Дашунь, збігаєш на кафедру економіки? На моєму столі лежить аркуш з табличкою. Мені він дуже потрібен.

Даша кивнула і підвелася на ноги. Вона не вперше виконувала подібні прохання. Взявши у Валентини ключі, дівчина вийшла в порожній коридор і рушила на кафедру економіки та менеджменту. Кабінет знаходився на іншому поверсі, проте вже за кілька хвилин Даша опинилася біля потрібних дверей. Вони були причинені не щільно. Дівчина зрозуміла, що на кафедрі хтось є, тихо постукала та обережно штовхнула двері, зазираючи всередину. А вже в наступну мить розгублено завмерла на порозі, побачивши Олександра.

Чоловік був у кабінеті сам. Він сидів за одним зі столів, недбало закинувши ноги на стільницю і щось зосереджено читав на екрані телефону. Проте одразу помітив Дашу і відволікся від цього заняття. Серце дівчини відчайдушно гупнуло по ребрах і впало кудись в живіт, прикувавши ноги до підлоги. Зустрівши її погляд, Олександр посміхнувся. А Даша відчула, що починає швидко відлітати в якусь іншу реальність.

— Доброго… Ем…, — шалене хвилювання спалило в легенях весь кисень і дівчина важко перевела подих. — Вибачте, мені треба…

— Привіт, малятко! — Олександр весело блиснув очима. — Ти до мене?

— Що?! — пискнула Даша. — Ні! Валентина Серафимівна просила… взяти…

Кисень в легенях знову скінчився і дівчина замовкла. Олександр підвівся на ноги і підійшов ближче. Зупинившись поруч з Дашею, він огорнув пальцями її руку та обережно затягнув дівчину в кабінет, не відпускаючи її погляду. А потім щільно зачинив двері і знову посміхнувся. Даша остаточно перестала дихати. Олександр повільно випустив її руку, проте не відійшов, залишаючись небезпечно близько. Даша плавилася під його поглядом. Танула наче морозиво на сонці. Тіло почало жити власним життям, переставши контактувати з мозком.

— Кумедна у нас з тобою вчора ситуація вийшла, — тихо промовив Олександр, продовжуючи вдивлятися в її очі. — Що будемо робити?

Даша не могла відповісти. Всі сили йшли на те, щоб просто дихати. Олександр підійшов ще ближче, остаточно огорнувши дівчину своєю теплою енергетикою. Його чорні очі стали зовсім темними, продовжуючи тримати погляд Даші. Впевнено і спокійно. До колючих мурашок на шкірі. До важкого тепла в животі. 

— Зізнавайся, малятко, — прошепотів Олександр. — Згадувала мене?

— А ви мене? — Даша жахнулася власній сміливості, спалахнувши рум’янцем.

— Всю ніч, — оксамитовий голос Олександра став помітно важчим. — Але добре, що у нас нічого не було. Викладачу суворо заборонені особисті зв’язки зі студентками. Тож давай нікому не розповідати про нашу першу зустріч. Згода?

— Д-добре, — Даша насилу упізнала свій голос, який став зовсім тихим.

— Супер! — Олександр повільно відійшов від неї на два кроки і засунув руки в кишені своїх штанів. — Ти наче щось взяти хотіла?

Тіло нагадувало перегріте на сонці желе, але Даша все ж таки підійшла до столу Валентини Серафимівни. Щоки палали, а серце досі калатало десь в животі, зробивши його незвично важким та гарячим. Взявши аркуш з таблицею, Даша рушила назад до дверей, всім тілом відчуваючи на собі пекучий погляд Олександра. Дівчина пройшла повз нього і взялася за дверну ручку.

— Ти така мила, — пролунав за її спиною оксамитовий чоловічий голос. — Зовсім не схожа на… Як її?… Лілю. Вона всіх викладачів спокушає?

— Ні, — Даша озирнулася, зустрівши його погляд. — Лише таких гарних як ви.

Щоки залило новою хвилею пекучого рум’янцю і Даша зрозуміла, що видала себе. А далі все відбулося дуже швидко. Даша різко смикнула на себе дверну ручку, намагаючись врятуватися втечею. Проте Олександр за долю секунди опинився позаду дівчини та впевнено притиснув двері долонею, не дозволяючи їм відчинитися. Даші перехопило подих. Тепер Олександр був дуже близько. Занадто близько. Навіть крізь одяг дівчина відчувала спиною приємне тепло його тіла. Захотілося розвернутися, зустріти погляд оксамитових чорних очей, знову відчути затишні чоловічі обійми. Дозволити собі заборонену насолоду.